Комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу № 294 Криворізької міської ради

 





Сторінка методиста

 

 

    

Тетяна Сергіївна Бершацька,

вихователь-методист ЗДО № 294

 

Психолого-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей

 

Проблема насильства щодо дітей, на жаль, існувала в усі часи, серед усіх народів, релігій та культур. Факти про дітовбивства, жорстокі та принизливі покарання, нехтування потребами та недбалість, сексуальні домагання та інші форми насильства щодо дітей надходять до нас ще з часів стародавніх цивілізацій. Останні документи про масштаби та вплив насильства щодо дітей чітко вказують, що і сьогодні це дуже серйозна та вагома глобальна проблема. «Насильство трапляється вдома, в школах та на вулиці; на робочих місцях, в розважальних закладах, в центрах догляду та утримання дітей. Порушниками можуть виступати батьки, інші члени родини, вчителі, піклувальники, представники правоохоронних органів та інші діти... Насильство наражає на ризик не тільки здоров’я дитини, але і її здатність навчатися та виростати у дорослу людину, спроможну створювати нормальну родину та громаду. Насильство щодо дітей не має жодного виправдання. Якщо вдасться визначити та вирішити основні причини цього явища, то його цілком можна запобігти», – зазначив Кофі Аннан у 2006 році, у своїй доповіді на посаді Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй [3, с.11].    

Тривалий час проблема насильства щодо дітей вважалася прерогативою усталених звичаїв та традицій виховання підростаючого покоління (зокрема, сімейного виховання) і залишалася поза сферою правового регулювання та соціально-педагогічного впливу. З давніх часів держава принципово не втручалася у стосунки дорослих – батьків, опікунів, піклувальників, педагогів – та дітей, не обмежувала батьківську владу. Однак сучасне цивілізоване суспільство категорично заперечує припустимість жорстокого поводження з дітьми, різних форм насильства щодо дітей як з боку батьків та інших членів сім’ї, так і з боку осіб, які беруть участь у вихованні дитини або турбуються про неї (вихователів, учителів, викладачів, тренерів, лікарів тощо). Отже, жорстоке поводження з дитиною визнається порушенням найзнач4ущіших прав дитини та основних прав людини в цілому.

 Основу національного законодавства України з попередження насильства над дітьми в сім’ї або поза нею становить Конституція України від 28 червня 1996 р., передусім статті 3, 21–24, 27–29, 32, 51, 52. Так, ст. 28 Конституції України закріплює право кожної особи, у тому числі дитини, на повагу до її гідності та вказує, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню. Це положення Конституції конкретизується в Цивільному кодексі України, який зазначає, що фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 289 ЦК України).

Ст. 52 Конституції, яка безпосередньо спрямована на попередження насильства над дітьми, прямо вказує, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Закон України «Про охорону дитинства» виступає ключовим спеціальним актом законодавства у галузі захисту прав дитини та протидії всім формам насильства щодо неї. Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері. Пряма заборона на застосування будь-яких форм насильства щодо дітей з боку батьків або осіб, що їх замінюють, міститься в Цивільному та Сімейному кодексах України. Так, в ч. 3 ст. 289 Цивільного кодексу України вказується, що фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається. Аналогічне положення міститься в ст. 150 Сімейного кодексу України «Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини», в якій прямо визначається, що забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини (ч. 6 ст. 159 СК України); фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини (ч. 7 ст. 159 СК України) [2, с. 4–9]. Правові та організаційні основи попередження насильства в сім’ї, у тому числі – щодо дітей, визначено в Законі України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.2001 р. №2789-ІІІ. Цей закон спрямовано на захист всіх членів родини від всіх форм та проявів насильства в сім’ї та він у повному обсязі може бути застосований у випадках жорстокого поводження з дитиною у родині. Які ж дії вважаються насильством щодо дитини, або ж жорстоким поводженням з нею (більшістю як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників поняття «насильство щодо дітей» та «жорстоке поводження з дітьми» вважаються синонімічними)? Українська дослідниця Грицевич О.В. пропонує таке визначення поняттю: Жорстоке поводження з дітьми – це будь-які дії фізичного, психологічного, сексуального або економічного характеру щодо дитини в сім’ї або поза нею, які порушують права та свободи дитини, наносять шкоду її фізичному або психічному здоров’ю.

 Жорстоким поводженням з дитиною також є бездіяльність батьків (усиновителів), опікунів (піклувальників), інших осіб, які їх замінюють, якщо така бездіяльність перешкоджає оптимальному розвитку дитини, наносить шкоду її фізичному або психічному здоров’ю (зневажання основних потреб дитини, відсутність умов для нормальної життєдіяльності, турботи про її здоров’я та розвиток тощо). Виділяють чотири види насильства щодо дитини: фізичне, психологічне, сексуальне та економічне. 1. Фізичне насильство – це нанесення дитині батьками чи особами, які їх замінюють, вихователями, іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров’ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, укусів та з використанням усіляких предметів як знаряддя знущання. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають стан сп’яніння (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем).

 Фізичне насильство – одна з найпоширеніших форм насильства. У нашій країні фізичні покарання дітей, нажаль, досі є звичайною практикою. У деяких родинах чи установах, де виховуються діти, як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання – від потиличників і ляпанців до побиття ременем. Слід розуміти – такі дії є виявом насильства щодо дитини та визнані у нашій державі забороненими. Дитина, яка переживає фізичне насильство, отримує інформацію від значимих для неї людей (перш за все, на невербальному рівні): - люди, які мене найбільше люблять та бажають мені добра – це ті, хто мене найбільше б’є; - у мене є право бити інших; - я можу застосовувати фізичну силу, коли інші заходи впливу на когось не діють. Фізичне насильство майже завжди супроводжується словесними образами, психологічним тисом тощо. 2.

Психологічне насильство – це постійний чи періодичний психологічний вплив на дитину з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів через словесні образи, погрози, приниження людської гідності дитини. Психологічне насильство також може виявлятися в обвинуваченнях дитини в тому, у чому вона не винна, демонстрації нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства відносяться також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідні її віковим можливостям. Психологічне насильство є основою всіх видів насильства і зневаги щодо дітей. Як самостійний різновид жорстокого поводження з дітьми, психологічне насильство стало предметом вивчення спеціалістів в кінці 70 – на початку 80-х років. За думкою більшості спеціалістів, які займаються цією проблемою, психологічне насильства зустрічається значно частіше і наносить значно більше шкоди особистості дитини, ніж це часто вважається. Виділяють 5 основних форм психологічного насильства: Ігнорування психоемоційних потреб дитини, що проявляється у нездатності дорослих, які опікуються дитиною, виражати прив’язаність, любов і турботу щодо неї, у позбавленні її емпатійного ставлення, ігнорування потреб дитини у безпечному психологічному оточенні, підтримці, спілкуванні; Відторгнення проявляється у публічному приниженні дитини, висуванні до неї надмірних, невідповідних віку вимог, публічній демонстрації негативних якостей дитини, постійному формуванні у неї почуття сорому і провини за прояви природніх для них емоцій (страх, плач, гнів тощо), жорсткій, невідповідній віку критиці тощо. Погрози і тероризування проявляються в приниженні гідності дитини, погрозах покаранням, побиттям, здійсненням насильства щодо дитини чи щодо того, кого дитина любить (щодо мами, сестри, брата, домашньої тварини чи навіть іграшки), використання ненормативної лексики щодо дитини. Ізоляція, що передбачає встановлення безпідставних обмежень на соціальні контакти дитини з однолітками, родичами чи іншими дорослими, обмеження права дитини на побудову власних взаємовідносин з однолітками і відсутність у дитини права залишати свій власний будинок, кімнату (наприклад, батьки примусово, без підстав, переводять дитину на домашнє навчання чи ж взагалі забороняють ходити до школи, виходити на вулицю тощо). Розбещення передбачає формування мотивації до розвитку девіантної поведінки, включаючи крадіжки, заохочення самодеструктивної поведінки, залучення дитини до вживання алкоголю і наркотиків [4, с. 8–11].

 Сексуальне насильство – це втягнення дитини з її згоди або без такої дорослою людиною або іншою дитиною у прями або непрямі дії сексуального характеру для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини (вагінальний, оральний і анальний контакт), взаємну мастурбацію, інші маніпуляції зі статевими органами, залучення дитини до комерційного сексу та порнобізнесу тощо [4, с. 27–29]. Виділяють контактний і неконтактний спосіб сексуального насильства що до дітей. До контактного насильства спеціалісти відносять: 1). Статевий акт з дитиною, здійснений вагінальним, анальним і оральним способом; 2). Мануальний оральний, генітальний чи будь-який інший тілесний контакт з статевими органами дитини, а також доторки до ерогенних зон тіла дитини; 3). Введення різних предметів у піхву чи анус; 4). Обопільна мастурбація зі сторони дорослого та дитини. До неконтактного сексуального насильства щодо дитини належать: 1). Демонстрація еротичних і порнографічних матеріалів дитині або перегляд таких у присутності дитини; 2). Здійснення статевого акту у присутності дитини; 3). Демонстрацію оголених геніталій дитині (ексгібіціонізм); 4). Підглядання за дитиною під час здійснення нею інтимних процедур (вуаєризм); 5). Залучення дитини до комерційного сексу та порнобізнесу.

 Економічне насильство (або зневага інтересами і потребами дитини, нехтування) – відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, розвитку, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, що їх заміняють, у силу об’єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь і інших небезпечних для життя і здоров’я дитини наслідків. Нехтування потребами дитини має місце не лише у сім’ях з низьким матеріальним становищем. Іноді батьки або особи, що їх замінюють, поводять себе таким чином через відсутність батьківської компетенції (наприклад, випускники інтернатів), нелюбов до дитини тощо. Зазвичай жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство щодо дитини з боку близьких родичів) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім’ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) або психологічне (погрози вбити або покалічити). Повний обсяг та масштаби всіх видів та форм насильства щодо дітей можна побачити через призму тієї шкоди, яку воно несе. Так, будь-який вид насильства щодо дітей веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне – збитки здоров’ю дитини, перешкоджання її оптимальному розвитку чи небезпеку для її життя. Розрізняють наближені та віддалені у часі наслідки насильства щодо дітей. До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, опіки, переломи, запаморочення, втрата свідомості та навіть смерть. Окрім того, до наближених наслідків належать також гострі психічні порушення, страх, гнів, агресія, тривога, замкненість, відмежованість від оточуючих. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної збитковості, неповноцінності. Серед віддалених наслідків насильства щодо дітей виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, психічні розлади, особистісні та емоційні порушення, формування девіантної поведінки, соціальні наслідки (особистісні: труднощі у встановленні контактів, соціальна занедбаність, криміналізація поведінки, алкоголізація та наркотизація; суспільні: деформація загальнолюдських цінностей, реплікація насильницької поведінки). Наслідки насильства щодо дитини можуть стати тими ознаками (індикаторами), що допоможуть людям, які оточують дитину, насамперед – спеціалістам, виявити насильство, попередити його розвиток та захистити дитину.

Задля ефективного попередження насильства щодо дитини, важливо розуміти його природу та чинники виникнення. Одним з таких чинників, на жаль, є високий рівень терпимості до жорстокого поводження з дитиною у суспільстві та розгляд цього явища як сукупності певних дисциплінарних мір, спрямованих на виховання дитини.

 На сьогодні в Україні насильство (у тому числі – покарання дитини, що впливають на її психологічний стан та здоров’я в цілому) законодавчо визнано неприпустимим, однак у свідомості дорослих людей, більшість з яких самі виховувалися із застосуванням жорстких покарань, у тому числі фізичного характеру, зміни на користь відмови від насильницьких методів виховання відбуваються дуже повільно, а особливо, якщо відсутня цілісна система підвищення педагогічної компетентності дорослих, в основі якої лежить установка – виховання без насильства. Окрім того, серед чинників, що призводять до жорстокого поводження з дитиною, можна назвати психологічні особливості агресорів, зокрема: занижений рівень самооцінки, невпевненість у собі та власних силах; високий рівень піддання стресам та фрустрації фрустрація потреб; агресивність, підвищений рівень дратівливості; інфантильність у поєднанні з прагненням домінувати тощо. Окремо варто виділити чинники виникнення насильства щодо дітей у сім’ї з боку батьків або осіб, які їх замінюють. Такі чинники найчастіше пов’язані зі здоров’ям, культурою батьків та іншими особливостями родини, а саме:  алкоголізм або наркоманія одного чи обох батьків. У таких сім’ях якщо не- фізичному, то психологічному стану дитини однозначно завдається шкода;  порушення емоційної сфери батьків (у тому числі, внаслідок психічного- розладу), за яких людина виявляється нездатною адекватно контактувати з оточенням, у т.ч. з власною дитиною. До 60 % батьків дітей, які зазнали жорстокого поводження, мають депресії, тяжкі тривожні розлади, алкоголізм, гострі психози;  власний негативний досвід дитинства, пов’язаний з насильством. Люди, які- в дитинстві зазнали фізичне або емоційне насильство, набагато частіше схильні до жорстокості;  хронічне безробіття батьків, яке має суб’єктивні причини – мається на- увазі не тимчасова або вимушена незайнятість, а систематичні й свідомі неспроможність чи небажання батьків працювати й забезпечувати основні потреби дитини у їжі, одязі, медобслуговуванні тощо;  невиправдані батьківські очікування, пов’язані з фізичними вадами дитини,- її статтю, інтелектуальними здібностями тощо;  педагогічна безграмотність, перекручене уявлення про виховання дітей.

 Велику роль у розповсюдженні жорстокості до дітей відіграє необізнаність батьків або піклувальників у тому, які заходи впливу на дитину є неприпустимими; багато дорослих не розуміють, що не кожне покарання йде на користь. Групу ризику складають неповнолітні батьки та батьки віком до 21 року, що пояснюється не стільки їх віком, скільки неадекватним рівнем знань про дитину, відносно низьким рівнем освіти, часто скрутною фінансовою ситуацією;  низька правова культура, недостатня обізнаність у нормах, стосовних- охорони прав дитини та системи санкцій за жорстоке поводження з нею. Серед чинників, які можуть призводити до насильства щодо дитини, можна назвати психологічні особливості самих дітей. Це не означає, що дитина є «винною» в тому, як до неї ставляться – йдеться про те, що дорослі не можуть прийняти певні особливості дітей, «зривають» на них своє невдоволення та безрезультатність їх «виховного» впливу. Такими рисами дітей можуть бути:  фізичні та психічні (в т.ч. вроджені) аномалії розвитку дитини, які не лише- ускладнюють виховання, а й обурюють та дратують окремих батьків або інших дорослих, які доглядають за такою дитиною;  розумова відсталість або хронічні психічні захворювання (якщо в- середньому поширення інтелектуальних вад серед дітей складає 2–3%, то серед дітей, які зазнали жорстокого ставлення, цей показник сягає 20–40%). Дорослі, насамперед вихователі (зокрема батьки) вдаються до насильства, не маючи навичок подолання проблем, пов’язаних із вихованням особливої дитини, а також «зганяють» на ній розчарування через невиправдані надії. Додатковим чинником стає нервово-психічне перевантаження, пов’язане з доглядом за дитиною із затримкою розвитку або з психічними порушеннями; гіперактивність, імпульсивність, агресивність дитини, які призводять до- зниження здатності підкорятися вимогам дорослих, які їх виховують;  плаксивість або крикливість дитини, яка в низці випадків призводить до- зниження прив’язаності дорослого до дитини та підвищення його дратівливості. Витоки формування насильницького поводження з дитиною не вичерпуються одним чинником, а як правило пов’язані із їх сукупністю. Для того, щоб попередити або ж подолати насильство щодо дитини необхідно враховувати вищезазначені чинники ризику виникнення таких дій щодо дитини та здійснювати відповідні профілактичні соціально-педагогічні втручання, що зможуть усунути ці чинники або ж мінімізувати їх. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей – це різновид соціально-педагогічної діяльності, що здійснюється рядом уповноважених структур, спрямований на попередження, усунення та подолання чинників ризику виникнення насильства щодо дітей; раннє виявлення насильства; організацію системи заходів, спрямованих на надання допомоги дитині, яка постраждала від насильства, а також на роботу із агресором з метою недопущення повторних випадків насильства. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей включає в себе первинну, вторинну та третинну профілактику насильства щодо дітей. Первинна профілактика насильства щодо дітей – це сукупність заходів, спрямованих на попередження розвитку чинників ризику виникнення насильства щодо дітей; формування в суспільстві ненасильницького світогляду, культури толерантності та чуйності (у тому числі – ґендерної); неприйняття насильницької моделі виховання дітей та насильницьких стосунків між людьми загалом. Інструментом первинної профілактики можуть бути превентивні програми різного рівня.

 

 Основні завдання первинної профілактики насильства щодо дітей:

 

1. розроблення та впровадження освітніх та просвітницьких програм з метою змінення соціальних і культурних моделей відповідальної, ненасильницької поведінки чоловіків і жінок (дітей та дорослих); викорінення упереджень, звичаїв та інших практик, базованих на ідеях меншовартості або зверхності, нетолерантності;

 2. широке впровадження програм підготовки молоді до сімейного життя; програм для молодого подружжя або тих, хто збирається до шлюбу; формування усвідомленого батьківства; підвищення батьківської компетенції; раннього розвитку дитини тощо;

 3. розроблення превентивних шкільних програм для обов’язкового впровадження їх в позакласне виховання, спрямованих на формування у дітей ненасильницького світогляду;

4. організація та проведення громадських акцій на національному та місцевому рівнях, спрямованих на формування ненасильницького світогляду серед населення, культури толерантності та чуйності (у тому числі – ґендерної), культури миру (зокрема акції «16 днів без насильства»);

5. скорочення кількості (аж до повної ліквідації) зон підвищеного ризику (погано освітлені або погано контрольовані зони); розташування зупинок громадського транспорту (автобус, метро, вокзали) в безпечних зонах; поліпшення патрулювання вулиць;

6. створення та запровадження постійно діючих програми підвищення кваліфікації для всіх категорій фахівців (міліціонерів, лікарів, вчителів, соціальних педагогів/працівників, психологів, суддів, працівників прокуратури, голів сільських рад, працівників управлінь та відділів в справах сім‘ї та молоді тощо), які працюють у сфері захисту дітей та попередження насильства, а також з дітьми, які зазнали насильства, та особами, які вчиняють насильство. Вторинна профілактика насильства щодо дітей – це сукупність заходів, спрямована на раннє виявлення ситуацій підвищеного ризику виникнення насильства щодо дітей; виявлення, усунення та подолання чинників, які сприяють скоєнню насильства щодо дитини конкретними особами.

 

 Основні завдання вторинної профілактики насильства щодо дітей:

 

1. розроблення та впровадження системи раннього виявлення ситуацій підвищеного ризику виникнення насильства щодо дитини;

 2. виявлення та нейтралізація чинників, які сприяють скоєнню насильства щодо дитини конкретними особами;

3. підтримка сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація їх соціального супроводу;

 4. підвищення кваліфікації педагогів, вихователів, інших фахівців, які працюють в установах для дітей (інтернати, у тому числі – спеціалізовані, для дітей з вадами розвитку, будинки дитини, притулки для дітей, центри соціальнопсихологічної реабілітації дітей, приймальники-розподільники для дітей, виховні колонії тощо), щодо збагачення арсеналу методів виховання дітей, які мають девіантну поведінку, психічні відхилення тощо, що дають позитивний результат та виключають будь-яке насильство над дитиною. Третинна профілактику насильства щодо дітей – це сукупність засобів втручання у тих ситуаціях, коли насильство щодо дитини вже здійснено, та спрямованих на недопущення рецидиву, реабілітацію дитини, яка зазнала насильства, та роботу з агресором.

 

Основні завдання третинної профілактики насильства щодо дітей:

 

1. кризове втручання та вилучення дитини із ситуації насильства;

 2. надання комплексної допомоги дитині, яка зазнала насильства, та її сім’ї;

3. розроблення та забезпечення ефективного функціонування реабілітаційних програм для дітей, які зазнали насильства;

4. розроблення та забезпечення ефективного функціонування програм соціальної реабілітації для осіб, які вчиняють насильство (насамперед – для батьків) з урахуванням їх статі, віку та інших особистісних характеристик.

В Україні законодавчо визначена система установ та організацій, на які покладається захист дітей від насильства та здійснення профілактики цього явища. Так, відповідно до Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення, затвердженого наказом № 5/34/24/11 від 16.01.2004 р. чотирьох органів центральної виконавчої влади, а саме Мінсім’ямолодьспорту, МВС, МОН, МОЗ, визначено наступні органи та установи, що здійснюють захист дитини від жорстокого поводження:  служби у справах дітей;-  органи внутрішніх справ (насамперед – кримінальна міліція у справах- дітей);  органи та заклади освіти;-  органи та заклади охорони здоров'я;-  управління (відділи-) у справах сім’ї, молоді та спорту;  центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;-  притулок для дітей та центр соціально-психологічної реабілітації дітей;-  Всеукраїнська дитяча лінія (0-800-500-33-5) та система телефонів довіри.- Отже, попередити та подолати проблему насильства щодо дітей можна лише за умови комплексного міжвідомчого підходу, що передбачає тісну взаємодію спеціалістів різних установ у досягненні спільної мети – захисту прав дитини. Координуючим органом у сфері захисту дітей від насильства та жорстокого поводження визначено служби у справах дітей, які, окрім координації, також мають низку важливих завдань, зокрема:  Ведуть загальний облік дітей, які зазнали жорстокого поводження, та сімей,- у яких діти зазнали жорстокого поводження.  Координують діяльність органів освіти, охорони здоров'я, внутрішніх справ- щодо профілактики та припинення фактів жорстокого поводження з дітьми. Надають необхідну допомогу дитині, яка зазнала жорстокого поводження,- та в разі загрози його вчинення, вживають заходів до попередження жорстокого поводження щодо дитини.  Направляють дитину для обстеження стану її здоров'я до установ і закладів- охорони здоров'я з метою документування фактів жорстокого поводження, надання дитині необхідної медичної допомоги, у тому числі лікування в стаціонарі.  Уживають невідкладних заходів до ліквідації наслідків і загрози- неправомірних дій щодо дитини; у разі потреби разом з кримінальною міліцією у справах дітей розв'язують питання про тимчасове вилучення дитини із середовища, де вона зазнала жорстокого поводження, та про подальше її влаштування.  Спільно з центрами соціальних служб для молоді надають необхідну- соціально-психологічну допомогу, проводять профілактичну та роз'яснювальну роботу щодо наслідків жорстокого поводження з дітьми.  Представляють, у разі необхідності, інтереси дитини в суді.- Також доцільно визначити детальніше функції органів та закладів освіти у системі попередження насильства щодо дітей, а також окреслити роль фахівців органів освіти у виявленні та припиненні насильства. У вищезазначеному Порядку вказано, що органи та заклади освіти:  Здійснюють приймання заяв та повідомлень про випадки жорстокого- поводження з дітьми.  Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій- формі до служби у справах дітей, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення.  Уживають заходів до виявлення і припинення фактів жорстокого- поводження з дітьми у навчальних закладах, притягують до дисциплінарної відповідальності співробітників, учнів та інших осіб, які допускають жорстоке поводження з дітьми.  Керівники навчальних закладів зобов'язують педагогічних працівників,- зокрема класних керівників, проводити попереджувальну роботу з батьками з метою недопущення випадків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також відстежувати подібні випадки з боку інших учнів.  Класні керівники організовують роботу з батьками щодо роз'яснення- наслідків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також з особами, що становлять найближче оточення дитини, яка постраждала від жорстокого поводження або мається реальна загроза його вчинення. За виконання законодавства відповідає адміністрація закладу освіти. Тому збоку адміністрації має бути розроблений внутрішній механізм взаємодії учасників навчально-виховного процесу щодо попередження та виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми, попередження загрози його вчинення, та реагування, якщо такі випадки мали місце. У разі необхідності, адміністрація закладу може залучити до справи соціального педагога, психолога, медичного працівника. При цьому, адміністрація відповідає за не розголошення конфіденційної інформації щодо дитини, яка зазнала жорстокого поводження. У жодному разі спеціалісти, до яких звернулася дитина, або які виявили факт насильства щодо дитини, не мають права замовчувати таку інформацію. Це не лише питання моральності. По-перше, нехтування проблемою призводить до погіршення ситуації та може мати набагато гірші наслідки; по-друге, спеціалісти несуть відповідальність за виконання норм законодавства [1, с. 15–18]. Відповідно, якщо до будь кого із працівників органів внутрішніх справ, органів та закладів освіти, охорони здоров’я, управлінь у справах сім’ї, молоді та спорту, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді тощо звернулась дитина з приводу жорстокого поводження з нею – той, до кого звернулась дитина (державний посадовець, лікар, вчитель, соціальний педагог, вихователь, психолог, працівник соціальної служби, міліції тощо), зобов’язаний оформити письмово звернення дитини і передати його до відповідного територіального підрозділу Служби у справах дітей протягом однієї доби з моменту отримання такого звернення. Отже, насильство щодо дитини є феноменом, який має свої передумови та тягне за собою руйнівні наслідки як для особистості конкретної дитини, так і для всього суспільства в цілому. За умови комплексного та компетентного підходу до попередження цього феномену, своєчасного виявлення та подолання чинників, що призводять до насильства, реабілітації його жертв та корекційній роботі з агресорами можна мінімізувати прояви насильства у суспільстві загалом та зокрема щодо дітей.

 

Сутність творчих здібностей

 

Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності – це перша заповідь виховання. У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.

В. О. Сухомлинський

 

Особливого значення на сучасному етапі розвитку незалежної України набуває творча діяльність громадян, а розвиток творчих здібностей стає одним з пріоритетних завдань як освіти, так і педагогічної науки. Цей аргумент підтверджують нормативно-правові документи, що регламентують діяльність дошкільних навчальних закладів України, зокрема Базовий компонент дошкільної освіти (БКДО) як Державний стандарт дошкільної освіти України. У ньому передбачено розвиток творчих здібностей у дітей, формування в них самостійності, культури, почуття краси, ціннісного ставлення до змісту предметного світу та мистецтва, елементарних художньо-продуктивних навичок. Результатом має стати емоційно-ціннісне ставлення до процесу та продуктів творчої діяльності, позитивна мотивація досягнень, здатність орієнтуватися в розмаїтті властивостей предметів, вияв інтересу до об’єктів, явищ і форм художньо-продуктивної діяльності, опанування навичок практичної діяльності, культури споживання.

Сучасна психологія трактує поняття «творчість» як: процес людської діяльності, результатом якого є нові матеріальні та духовні цінності в єдності з розвитком властивостей особистості (Л. Виготський, В. Моляко, О. Тихомиров); суб’єктне, ціннісне утворення, відкриття незвіданого, створення нового, подолання стереотипів і шаблонів, механізм розвитку особистості, суспільства, середовища й культури загалом (А. Шумілін, Я. Пономарьов); форма людської активності, яка виконує перетворювальну функцію, змінює суттєвий порядок, створює нові підходи (В. Дружинін, О. Матюшкін); прагнення людини до реалізації її унікального змісту життя, потреба в само актуалізації, самовизначенні, самореалізації, самовдосконаленні, що має суттєвий вплив на формування особистості, допомагає їй розкрити свій потенціал, реалізувати себе як унікальну творчу особистість (А. Маслоу, К. Роджерс, О. Леонтьєв).

А. Богуш вказує на тісний зв'язок між поняттями «творчість» - «цінність» - «духовність» - «особистість». Він виявляється в усіх сферах життєдіяльності людини, є своєрідним інтелектуально-чуттєвим станом і характеризує людину як цілісну, розвинену особу. Враховуючи це, можна вважати, що для дитини-дошкільника головним є не продукт творчості, не його кількість з огляду на художньо-естетичні критерії, а сам процес творення як діяльність із самопізнання і саморозвитку.

Сучасні психологи (В. Моляко, Т. Піроженко та ін.) вважають, що здібності формуються на основі задатків під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем, є системними індивідуально-психологічними особливостями людини, пов’язані з психічними процесами (сприйняттям, відчуттям, мисленням, уявою, пам’яттю) та є вищим етапом їх розвитку.

Немає і єдиної думки щодо визначення поняття творчих здібностей. Їх сутність визначають як: певні індивідуально-психологічні особливості людини та основу для легкого засвоєння знань і швидкого набуття навичок (Б. Теплов); вищий ступінь розвиненості загальних здібностей; особливу особистісну надбудову над загальними здібностями, що виникає в результаті рефлексії дієво-операційних здібностей та є підставою для вироблення індивідуальних стратегій діяльності (О. Л. Музика); інтегративну властивість особистості, що обумовлюється мотиваційним, когнітивним, комунікативним і рефлексивним компонентами (К. Платонов, Б. Ананьєв).

Відомий вітчизняний дослідник проблеми творчості О. Лук виділяє наступні творчі здібності:

  • здібність бачити проблему там, де її не бачать інші;
  • здібність згортати розумові операції, замінюючи кілька понять одним і використовуючи більш місткі в інформаційному відношенні символи;
  • здібність застосува­ти навички, набуті при вирішенні одного завдання до вирішення іншого;
  • здібність сприймати дійсність цілісно, не подрібнюючи її на частини;
  • здібність легко асоцію­вати віддалені поняття;
  • здібність пам’яті видавати потрібну інформацію в потрібну хвилину;
  • гнучкість мислення;
  • здатність вибирати одну з альтернатив рішення проблеми до її перевірки;
  • здатність включати сприйняті відомості у вже наявні сис­теми знань;
  • здатність бачити речі такими, які вони є, виділяти спостережуване з того, що привноситься інтерпретацією;
  • легкість генерування ідей;
  • творча уява;
  • здатність до опрацювання деталей, до вдосконалювання первісного задуму.

Психологічні дослідження (Л. Вен­гера, Л. Виготського, О. Запорожця, Г. Костюка та ін.) довели, що у процесі психічного розвитку дитини відбувається поетапне формування ієрархічної системи психічних якостей людської особистості. Результати даного розвитку залежать від своєчасності формування кожного рівня цієї системи. За сприятливих умов життя і правильного виховання в дітей під час виконання різ­них видів діяльності інтенсивно розвивається синтетичне сприймання простору і часу, образне мислення, творча уява – психічні процеси, необхідні не лише дошкільнику, а й дорослій людині. Якщо ці процеси не будуть належно сформовані в дошкільному віці, надалі цю прогалину буде важко заповнити, а то й неможливо. Адже недоліки розви­тку в дошкільному віці проявляються у шкільний період, у подальшому житті людини. Тому, насамперед, необхідно формувати психічні процеси і якості, які інтенсивно розвиваються на цьому віковому етапі, без яких не обійтися зрілій особистості.

В різні вікові періоди співвідношення значущих для розвитку видів діяльності змінюється. Той із них, який у певний період забезпечує головні досягнення у розвитку дитини, є провідним. У дошкільному дитинстві це:

  • емоційне та емоційно-предметне спілкування з дорослими, яке збагачує дитину но­вими враженнями, формує перші уявлення про найближче середовище;
  • предметна діяльність, яка істотно впливає на розвиток усіх пізнавальних процесів, сприяє фор­муванню цілей та мотивів поведінки, засвоєнню початкових знань про предмети та дії з ними;
  • гра, у якій динамічно розвивається соціальна, пізнавальна активність дошкільника, засвоюються різні способи дій, знання про властивості й ознаки предме­тів, зв’язки між предметами і явищами, набуваються соціальні навички міжособистіс­них відносин, розвивається творча уява;
  • продуктивні види діяльності (малювання, ліплення, конструювання), які дають багатий матеріал для розвитку конструктивно­го мислення, уяви, художніх здібностей, уміння ставити мету і досягати її, обирати засоби здійснення задуму;
  • праця, як чинник розвитку наполегливості, суспільної спрямованості особистості, почуття власної гідності та обов’язку, уміння аналізувати корисність своєї роботи;
  • навчальна діяльність, у процесі якої збагачуються розумові та практичні вміння.

 

1.2. Аспекти та умови формування творчих здібностей

 

Згідно з рівнем розвитку сучасного суспільства дошкільний ступінь освіти в Україні спрямований на формування базових особистісних якостей. На сучасному етапі освіта вирішує питання не тільки розвитку пізнавальної активності, творчих здібностей особистості. Її концептуальним підґрунтям є залучення підростаючого покоління до активного творчого життя, відстоювання власної творчої позиції, набуття досвіду інших людей, реалізації себе як індивідуальності.

Першочерговим завданням усіх можливих педагогічних впливів на дитину є не розвиток у неї типових психічних здібностей і особливостей, а виявлення, знаходження і формування унікальних якостей її індивідуальності, розкриття творчих потенцій власного «я». Природні задатки, нахили, здібності дитини в процесі виховання перетворюються, змінюються, формуються, породжуючи широку варіативність проявів індивідуальності. Звідси бачимо, що організація навчально-виховного процесу у ДНЗ, його зміст і завдання мають сприяти створенню умов для формування творчої індивідуальності, стимулювати прояв творчих можливостей дітей дошкільного віку. Організація навчально-виховного процесу має враховувати творчі нахили та здібності, ґрунтуватись на глибокому знанні педагогом індивідуальних особливостей, духовного світу кожного вихованця.

Ураховуючи ці особливості, можна виділити важливі елементи формування творчої індивідуальності дітей, зокрема: діяльність; створення сприятливого розвивального середовища; спільний контакт з однолітками; використання варіативних технологій навчання та виховання; розроблення разом з вихователями індивідуальних програм розвитку, які виявляють здібності; правильний добір завдань, вправ та ігор; сприяння організації роботи гуртків за уподобаннями (музичні, художні, танцювальні, з розвитку логічного мислення, комп'ютерні, з вивчення іноземних мов тощо); забезпечення обладнанням у групових кімнатах куточків діяльності за уподобанням (центрів); впровадження елементів теорії розв'язання винахідницьких завдань для активізації розумової діяльності і творчих можливостей дошкільнят; залучення дітей до спеціальних занять для розвитку комунікабельності та зняття тривожності, страхів, запобігання неврозам; створення умов для проведення профілактичних і оздоровчих заходів; забезпечення гнучкого режиму дня для профілактики психологічного дискомфорту, здійснення індивідуального підходу до кожної дитини, врахування інтересів сім'ї; систематичне проведення спостереження у групах, аналіз результатів діяльності дітей з метою виявлення їх інтересів. 

Особливу увагу варто звернути на психолого-педагогічні вимоги до вихователів ДНЗ. Нова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» змінює вимоги до професійної підготовки майбутнього вихователя. Сучасний педагог є ініціатором власної активності – практичної діяльності, спілкування, поведінки, пізнання, а також здатним до самовдосконалення.

Відокремлюють наступні складові педагогічної майстерності: гуманістичну спрямованість діяльності, професійну компетентність, професіоналізм, педагогічні здібності, педагогічну техніку. Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість.

Педагогічний професіоналізм педагога – це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, що відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності і забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань.

Педагогічний професіоналізм передбачає набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам педагогічної діяльності. Педагог повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних (кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей дітей), моральних (любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця — все, що складає основу професійної етики педагога) та духовних засобів (основа його загальної та педагогічної культури), що забезпечують педагогічний вплив на вихованця. До складових педагогічної культури педагога відносять: ерудицію (загальну та наукову), культуру спілкування, культуру мовлення, педагогічну етику, духовне багатство, прагнення до самовдосконалення.

А. С. Макаренко, відомий вітчизняний педагог, одним із перших звернув увагу на те, що діти потребують складної тактики і техніки, що педагогу слід уміти керувати своїм настроєм, стилем і тоном спілкування, інтонацією, посмішкою, поглядом, мімікою, рухами, ходою. Іноді жест буває красномовнішим за слова, а міміка в найкоротшу мить доводить те, на що знадобилися б монологи. Отже, хороший учитель – завжди яскрава особистість, має власну техніку впливу, взаємодії, спілкування, саморегуляції.

Окрім зазначеного варто звернути увагу на соціальну компетентність вихователя дошкільного закладу. Так, О. Кононко вказує на такі риси, що засвідчують цю сформованість:

  • повага до вихованця – до дитини потрібно ставитися як до цінності, визнавати за нею право на помилку, бачити її чесноти і досягнення, сприймати такою, якою вона є, вірити в її можливості, визнавати її право мати свою точку зору, таємниці, не принижувати її гідності;
  • розуміння дитини – орієнтуватися у його слабких і сильних сторонах, відчувати стан, настрій, прогнозувати ймовірну тактику поведінки, виявляти проникливість, чуйність;
  • допомога і підтримка – сприяти повноцінній життєдіяльності дитини, створювати атмосферу безпеки й довіри, спиратися на її сильні сторони, не підкреслювати слабких;
  • уміння домовлятися, укладати угоду – запобігати конфліктам та з найменшими емоційними витратами розв’язувати їх, уникати загострень взаємин, активно слухати дитину, сприяти рівноправним партнерським стосункам;
  • перцептивність – спостережливість, сприйнятливість, уміння відчувати стан іншого та адекватно на нього реагувати;
  • бути самим собою – зберігати свою індивідуальність, своєрідність, виявляти принциповість у ситуаціях тиску, мати своє особистісне та професійне обличчя.

Також необхідною умовою досягнення ефективності навчально-виховної діяльності є розробка стратегій викла­дання з урахуванням вікових можливостей дитини. Зважаючи на психофізіологічні особливості дитини-дошкільника, варто відзначити особливості дитячої творчості. Аналіз праць науковців дозоляє стверджувати, що: творчі прояви в дитини спостерігаються досить рано, це зумовлено тим, що кожна дитина індивідуальна; для дитячої творчості характерними є непередбачуваність, спонтанність; в творчій і в будь-якій іншій діяльності дитині властиві всеохоплююча до­питливість, дослідження світу: від «що це таке» до «хочу все знати»; дитині властивий потяг до казок, віршів, музики, картин, загалом – до мистецтва; дитяча творчість, як правило, пов’язана з грою, що є провідним видом діяль­ності дитини дошкільного віку; творчість вимагає створення певних умов, за яких дитина почуватиметься вільною від впливу дорослого; креативність є однією з базових характеристик дитини дошкільного віку, що характеризує активну позицію особистості, готовність ухвалювати миттєві рішення, допитливість, здатність коментувати процес та результати діяльності, стійку мотива­цію досягнень, розвинену уяву, а також здатність до створення творчого образу.

 

2.Методи діагностики креативності у сучасному ДНЗ

 

Креативність пов’язана не лише з інтелектуальними якостями особистості, а й з мотиваційними, серед яких важливими є такі: бажання краще реалізувати себе, максимально відповідати власним можливостям, виконати нові, незвичні для себе види діяльності і застосувати нові способи, прагнення до ризику та перевірки межі власних можливостей.

Одним із перших тестів на креативність був тест дивергентної продуктивності (Дж. Гілфорд, 1967), орієнтований на з’ясування рівня сформованості в особистості легкості слововживання та використання асоціацій тощо.

Сучасні методики діагностики дитячої креативності мають характер експериментальних проб з гнучким алгоритмом поведінки та якісною інтерпретацією. Методики орієнтовані на вияв вербальної та невербальної креативності. Для сучасних методик властивою є відсутність обмежень за часом; змагальної мотивації та критики дій; жорсткої установки на творчість в інструкції та мінімізації мотивації досягнень. Методики діагностики креативності орієнтовані, насамперед, на виявлення цієї якості особистості в момент діагностування.

Однією з методик виявлення креативності дітей дошкільного віку є методика В. Синельникова і В. Кудрявцева, що полягає у діагностиці універсальних творчих здібностей для дітей 4–5 років і складається з чотирьох діагностичних завдань. Вони дозволяють з’ясувати рівень сформованості у дитини реалізму уяви; вміння бачити ціле раніше частини; ситуативно-перетворювального характеру творчих рішень; здатності до експериментування.

Завдання 1. «Сонце в кімнаті». Якість, що діагностується: реалізм уяви. Мета: виявлення здібностей дитини до перетворення «нереального» на «реальне» у контексті певної ситуації шляхом усунення невідповідності. Матеріал: малюнок із зображенням кімнати, в якій знаходиться людина, сонце, олівець.

Інструкція до проведення. Психолог, показуючи дитині малюнок, каже: «Я даю тобі цей малюнок. Подивись уважно і скажи, що на ньому намальовано». Після перерахування деталей зображених на малюнку (стіл, стілець, людина, лампа, сонце тощо), психолог ставить таке завдання: «Правильно. Однак, як бачиш, тут сонечко намальоване в кімнаті. Скажи, будь ласка, чи може таке може бути? Чи художник тут щось наплутав? Спробуй виправити малюнок так, щоб він був правильним». Користуватися олівцем дитині не обов’язково, вона може пояснити, що потрібно зробити для «виправлення» малюнка.

Обробка даних. Під час обстеження психолог оцінює спроби дитини виправити малюнок. Обробка даних здійснюється за п’ятибальною системою:

1 бал: відсутність відповіді, неприйняття завдання («Не знаю, як виправити», «Малюнок виправляти не потрібно»).

2 бали: формальне усунення невідповідності (стерти, зафарбувати сонечко).

3 бали: змістовне усунення невідповідності, але рішення просте (намалювати в іншому місці – «Сонечко на вулиці»).

4 бали: змістовне усунення невідповідності, але рішення складне (переробити малюнок – «Зробити зі сонечка лампу»).

5 балів: конструктивна відповідь (відокремити невідповідний елемент від інших, зберігши його в контексті певної ситуації («Малюнок намалювати», «Намалювати вікно», «Намалювати навколо сонечка рамку» тощо).

Завдання 2. «Складна картинка». Якість, що діагностується: уміння бачити ціле раніше частин. Мета: визначення вміння зберегти цілісний контекст зображення в ситуації його руйнування. Матеріал: складна картонна картинка зі зображенням качки, що має чотири згини (розмір 10 х 15 см).

Інструкція до проведення. Психолог, показуючи дитині картинку, каже: «Зараз я тобі дам цю картинку. Подивися, будь ласка, уважно і скажи, що на ній намальовано?». Вислухавши відповідь, психолог складає картинку і питає: «Що станеться з качкою, якщо ми складемо картинку ось так?». Після відповіді дитини картинка розправляється; знову складається, а дитині задається те ж питання. Використовується п’ять варіантів складання: «кут», «місток», «будиночок», «труба», «гармошка».

Обробка даних. Під час обстеження дитини психолог фіксує загальний зміст її відповідей у процесі виконання завдання. Обробка даних здійснюється за трибальною системою. Кожному завданню відповідає одна позиція при згинанні малюнка. Максимальна оцінка за кожне завдання – 3 бали. Всього – 15 балів. Виділяють такі рівні відповідей:

1 бал: відсутність відповіді чи неприйняття завдання («Не знаю», «Нічого не станеться», «Так не буває»).

2 бали: відповідь описового типу, перерахування деталей малюнка, що знаходяться в полі зору або поза ним, тобто втрата контексту зображення («У качки немає голови», «Качка зламалася», «Качка розділилася на частини» тощо).

3 бали: відповіді комбінованого типу: збереження цілісності зображення при згинанні малюнка, долучення намальованого персонажа до нової ситуації («Качка пірнула», «Качка запливла за човен»), побудова нових композицій («Нібито зробили трубу і на ній намалювали качку») тощо.

Завдання 3. «Як врятувати зайчика». Якість, що діагностується: надситуативно-перетворювальний характер творчих рішень. Мета: оцінка здатності модифікувати завдання на вибір та на перетворення за допомогою перенесення властивостей знайомого предмета у нову ситуацію. Матеріал: фігурка зайчика, блюдце, відерце, дерев’яна паличка, здута повітряна кулька, аркуш паперу.

Інструкція до проведення. Перед дитиною на столі розташовують фігурку зайчика, блюдце, відерце, паличку, здуту повітряну кульку й аркуш паперу. Психолог, беручи до рук зайчика: «Познайомся з цим зайчиком. Одного разу з ним трапилася така історія. Вирішив зайчик поплавати на кораблику по морю і поплив далеко-далеко від берега. Раптом почався шторм, з’явилися величезні хвилі, і зайчик почав тонути. Допомогти зайчику можемо лише ми з тобою. У нас для цього є декілька предметів (психолог звертає увагу дитини на предмети, розташовані на столі). Що б ти вибрав, щоб врятувати зайчика?».

Обробка даних. Під час обстеження фіксуються характер відповідей дитини та їх обґрунтування. Дані оцінюються за трибальною системою.

1 бал: дитина вибирає блюдце або відерце, а також паличку за допомогою якої можна зайчика підняти з дна, не виходячи за межі простого вибору; дитина намагається використовувати предмети в готовому вигляді, механічно застосувати їхні властивості у новій ситуації.

2 бали: рішення з елементом простого символізму, коли дитина пропонує використовувати паличку в якості колоди, на якій зайчик зможе допливти до берега. У цьому випадку дитина знову не виходить за межі ситуації вибору.

3 бали: для порятунку зайчика пропонується використовувати здуту повітряну кульку або аркуш паперу. Для цього потрібно надути кульку («Зайчик на кульці може полетіти») або зробити з паперу кораблик. У дітей, які знаходяться на цьому рівні, має місце установка на перетворення готового предметного матеріалу.

Завдання 4. «Дощечка». Якість, що діагностується: здатність до експериментування. Мета: оцінка здатності до експериментування з перетворювальними об’єктами. Матеріал: дерев’яна дощечка, що є з’єднанням на петлях чотирьох дрібніших квадратних ланок (розмір кожної ланки 15 х 5 см).

Інструкція до проведення. Дощечка у розгорнутому вигляді знаходиться на столі перед дитиною. Психолог: «Давай пограємось з такою дошкою. Це не проста дошка, а чарівна. Її можна згинати і розкладати, тоді вона стає на щось схожа. Спробуй це зробити». Після того, як дитина склала дошку вперше, психолог зупиняє її й запитує: «Що у тебе вийшло? На що схожа ця дошка?» Почувши відповідь дитини, психолог знову звертається до неї: «Як ще можна її скласти? На що вона стала схожа? Спробуй ще раз». І так до тих пір, поки дитина не зупиниться сама.

Обробка даних. Під час обробки даних оцінюється кількість неповторювальних відповідей дитини (назва форми отриманого предмета в результаті складання дошки, наприклад «гараж», «човник» тощо). Дитина отримує по одному балу за кожну назву. Максимальна кількість балів не обмежується.

Результати діагностики після виконання чотирьох завдань узагальнюються і визначається рівень сформованості творчих якостей дитини за параметрами: високий, середній, низький.

Н. Хазратова та В. Дружинін пропонують діагностувати креативність за двома показниками: продуктивний показник, що відображає креативну цінність продуктів діяльності, тобто новизну; мотиваційно-особистісний показник, який відображає мотиваційну основу креативної поведінки.

Окрім використання спеціальних методик діагностики креативності, описаних вище, доречним також є використання інших емпіричних методів – спостереження та бесіди. Кожен із методів, з одного боку, має специфіку, з іншого – доповнює інший, забезпечуючи різнобічне й глибоке пізнання досліджуваного предмета.

Метод спостереження передбачає здійснення багаторазового спостереження за життєдіяльністю старших дошкільників в умовах дошкільного навчального закладу. Використання цього методу забезпечує можливість отримати об’єктивну інформацію про: організацію діяльності вихователів щодо розвитку креативності дітей старшого дошкільного віку; наявність інтересу дітей до творчої діяльності.

Результати спостереження доречно фіксувати у протоколі, що надасть можливість об’єктивно й точно здійснити підрахунки та аналіз отриманих даних. У протоколі має бути зафіксовано: наявність/відсутність інтересу до творчої діяльності; емоційні прояви дітей у процесі творчої діяльності; зміст висловлювань дітей про створену ними творчу продукцію; спрямованість діяльності вихователя на розвиток креативності дітей старішого дошкільного віку.

Для конкретизації та поглиблення отриманих під час спостереження даних доречно використовувати метод бесіди, що забезпечує можливість глибше пізнати й зрозуміти ставлення дитини до творчої діяльності. Орієнтовні питання для проведення бесіди зі старшими дошкільниками можуть бути такі: чи подобається тобі щось створювати: малювати, конструювати, співати, придумувати казки тощо? Як часто ти це робиш? Що тобі подобається робити найбільше? Які почуття ти відчуваєш при цьому? Тобі подобається щось створювати самому чи з кимось? З дорослим чи другом?

3. Засоби розвитку творчих здібностей дітей у дошкільних навчальних закладах

3.1. Музика як засіб естетичного виховання дошкільників

Актуальність проблеми естетичного виховання дошкільників викликана тим, що осмислення конкретних питань естетичного виховання та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості набуває вирішального значення.

Серед різних видів мистецтва особлива виховна роль належить музичному вихованню, яке вводить дітей у світ музичного мистецтва, знайомить з музичною культурою різних народів, сприяє збагаченню індивіда знаннями законів музичного мистецтва, необхідними для розуміння його сутності, формуванню смаку, музичних здібностей, виробленню навичок і вмінь, які дозволять дітям дошкільного віку бути активними слухачами, вмілими виконавцями. Торкаючись емоційної сфери людини, музика впливає на формування її моральних і естетичних смаків та ідеалів.

Музичне мистецтво впливає на людину вже в перші роки її життя і займає значне місце в її загальному культурному розвитку. Музика – найбільше джерело естетичної і духовної насолоди. Вона супроводить людину впродовж усього її життя, викликає емоційний відгук, схвильованість, прагнення до дії. Вона здатна надихнути, запалити людину, вселити в неї дух бадьорості і енергії, але може і привести в стан туги, скорботи або тихого смутку.

Музика має активізувати фантазію дитини, спрямувати, спонукати до творчого використання виразних рухів. Різні музичні твори викликають у дітей емоційні переживання, породжують певні настрої, під впливом яких рухи набувають відповідного характеру. Музика розвиває естетичні властивості особистості дитини. Співпереживання дитиною відчуттів, виражених у музиці, – шлях до формування її моральності. Звертаючись до відчуттів дитини, музика впливає на них сильніше, ніж домовленості або вказівки.

З метою вивчення рівня музичного розвитку дітей у практиці сучасного дошкільного виховання було проведено експеримент. Він містив сім музично-ігрових завдань для дітей, метою яких було виявити: наявність розвиненого мелодійного слуху, діапа­зону голосу, розвиненої дикції, слухової уваги; розвинутого тембрового слуху; звуковисотного слуху; музичної пам’яті на основі пройденого раніше музичного матеріалу; наявність і розвине­ність чуття ритму; творчих навичок, уміння скласти мелодію і ритмічний малюнок на заданий текст; рухових навичок, уміння імпровізувати в рухах, волю виконання рухів.

Результати зрізу виявили, що діти емоційно скуті при виконанні завдань. Попри внутрішнє бажання займатися музичною діяльністю, в них немає достатнього обсягу елементарних знань, умінь, навичок, які необхідні для занурення у музичну діяльність, немає досвіду музично-творчої діяльності.

Формування творчих музичних здібностей дітей передбачає співтворчість дорослого і дитини, сумісні дії. Із засвоєнням творчого досвіду діти виконують все необхідне для створення цілісної і завершеної композиції. Особливу роль у цьому відіграє українська народна музика, яка впливає на дітей як результат накопичення життєвих вражень, як примірник, що відрізняється певними якостями для пробудження музичної творчості.

 

3.2. Розвиток творчих здібностей за допомогою образотворчого мистецтва

 

Людина створює щось нове, і це є для неї суб’єктивно значущим як у плані його реалізації, так і за своїм психологічним перебігом. Саме цими ознаками характеризується й дитяча творчість. Для дитини створювані нею продукти є суб’єктивними, новими та оригінальними, вони потребують пошуку, думки, є відкриттями. У такому розумінні творчою є така діяльність, яка дає дитині задоволення, збуджує інтерес і є для неї суб’єктивно значущою.

Саме художньо-зображувальна діяльність у галузі графіки і живопису – малювання є однією з найдоступніших та емоційно захоплюючих форм художньої творчості дошкільників. Малювання – благодатна діяльність для виховання почуттів. Передусім, тому, що майже всі діти люблять малювати, що це продуктивна діяльність, яка дає дитині змогу відтворити на аркуші паперу свої думки та почуття.

Дослідження останніх років показали, що художньо-творчому розвитку дошкільників сприяє використання не лише усталених способів, а й нетрадиційних форм і методів зображувальної діяльності, нетрадиційних технік малювання (кляксографія, малювання пальцем, долонею тощо).

Цікавим є ігровий підхід до розвитку творчих здібностей дошкільнят. Авторська педагогічна технологія з розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку на заняттях з малювання було розкрито у методичних рекомендаціях «Барвиста радість». У поданій технології гра інтегрується з арт-засобами та виводить дітей на рівень милування, дослідження, асоціювання, фантазування, інтерпретації та імпровізації. Зміст педагогічної діяльності становлять ігри, ігрові прийоми, ситуації та вправи, що розраховані на активізацію емоційно-почуттєвої сфери та асоціативно-образного мислення. Запропонований змістовний компонент ігрової технології дозволяє використовувати її на будь-якому етапі заняття з малювання: під час ознайомлення з художнім матеріалом, творами мистецтва, виразними засобами чи новим словом; у процесі розглядання натури; у процесі входження в образ; під час образотворчого процесу; при розгляданні творчих робіт.

У процесі ознайомлення з художнім матеріалом ігрова технологія допомагає ввести дитину до нового для неї світу взаємин. Фарби, пензлі, папір, олівці, фломастери для дошкільника, здатного оживляти навколишнє середовище, є не просто засобами зображення. Вони можуть стати справжніми друзями, що допомагають передати настрій та стан душі маленького художника.

Під час самостійної художньої діяльності гра успішно інтегрується з малюванням в силу єдності творчого характеру. Діти, програвши власні фантазії у вищеописаних іграх та вправах, створюють образ на папері, передають засвоєні в ігрових вправах асоціативні зв’язки за допомогою різних образотворчих засобів.

Таким чином, використання ігор, ігрових вправ і ситуацій активізує емоційно-почуттєве сприйняття та створює позитивний емоційний настрій, забезпечує високий рівень мотивації й активну позицію дошкільнят, створює умови для вільного самовираження та успішної самореалізації кожної особистості, стимулює розвиток творчих здібностей.

 

3.3. Рухова творчість як метод розвитку дітей дошкільного віку

 

Основна мета розвитку особистості – реалізація дитиною власного «Я», а також усвідомлення себе як соціального індивіда – успішно може вирішуватися у процесі занять фізичними вправами в дитячому садку. Рух, навіть найпростіший, дає поживу для дитячої фантазії, розвиває творчість, що є вищим компонентом у структурі особистості і являє собою одну з найбільш змістовних форм психічної активності дитини, яку вчені розглядають як універсальну здатність, що забезпечує успішне виконання різноманітних видів діяльності.

Рухова творчість – це процес і результат розвитку моторної сфери дошкільника на основі творчого засвоєння рухових еталонів у спеціально організованому розвиваючому предметно-просторовому середовищі. Рухова творчість виявляється у вільному перетворенні рухового досвіду в різних видах  самостійної діяльності шляхом свідомого керування своїми рухами, що є результатом активної роботи творчого уявлення. У руховій діяльності творчість дошкільника характеризується умінням використовувати відомі способи виконання рухів у різних ситуаціях; поєднувати, комбінувати різні складові відомих рухів; «оновлювати» знайомий рух новими структурними складовими; знаходити варіанти рухових дій; демонструвати ігровий образ за допомогою.

Основними показниками творчості дошкільнят у руховій діяльності є: захопленість руховою діяльністю; оригінальність рухових рішень; удалий підбір рухів, що сприяє втіленню ігрового образу; своєрідне поєднання, комбінування відомих рухів.

Рухова творчість розкриває у дитини моторні характеристики власного тіла, вчить ставитися до руху як до предмета ігрового експериментування. Основний засіб його формування – емоційно забарвлена рухова активність, за допомогою якої діти в певній ситуації через рухи тіла вчаться виражати свої емоції й стан, шукати творчі композиції, створювати нові сюжетні лінії та форми рухів. Педагогічна робота з розвитку творчості дошкільників у руховій діяльності спрямована на переосмислення дитиною рухового матеріалу, вироблення власної стратегії поведінки. Процес створення нового руху визначається інтелектуальною активністю дитини, емоційним ставленням до об’єкта, наявністю знань і характерних розумових умінь (аналіз, порівняння).

Рухливі ігри реалізують свободу рухових дій дошкільника. Це – творча діяльність, у якій виявляється природна потреба дитини в рухах. Початковий етап формування творчості – наслідування в грі. Особливо характерне воно для рухів дітей молодшого дошкільного віку. Малюки змахують руками, «як пташки», стрибають, «як горобчики», кружляють, «як листочки». Наслідування й імітація зберігають своє значення і в старшому дошкільному віці, що забезпечує входження дитини у роль, усвідомлене сприйняття ігрової ситуації. Але старші дошкільнята швидше користуються своїм досвідом для вибору способу виконання рухових дій, що забезпечує якість у даній ігровій ситуації.

 

3.4. Метод арт-терапії для розвитку творчих здібностей

 

В організації життєдіяльності дітей, зважаючи на принцип інтегрованого підходу, доцільно впроваджувати такі інноваційні техніки як: піско- та сніготерапія; піскова анімація; музикотерапія; піскова аплікація; малювання на креативній дошці; малювання на настільних мольбертах з оргскла; ліплення на оргсклі тощо.

Для організації ігор з піском доцільно створити спеціальне просторове середовище (місце, пісок, посуд, іграшки). Можна моделювати ігри-казки на піску. Діти прослуховують казку або історію та будують у пісочниці ігровий простір (казкову країну, замки, моря, ліси тощо). При цьому вихователь займає позицію м’якого та доброзичливого помічника. Вихователь запитує про емоційний стан дітей, їх думки та почуття. У ході заняття використовуються забавлянки, приказки, вірші.

Також робота з піском має багатогранну  спрямованість. Ігри можна поділити на пізнавальні, для розвитку тактильно-кінестичної чутливості; художньо-мовленнєві, на розвиток творчого потенціалу та комунікативних якостей.

До пізнавальних ігор можна віднести: математичні ( «числа і цифри» - діти знаходять горішки у піску чи інші предмети, рахують, класифікують, порівнюють); ігри для ознайомлення з навколишнім світом (досліди з піском чи водою).

Ігри для розвитку тактильно-кінестичної чутливості: «візерунки» (створення узорів відбитками пальчиків, кулачків, долоньок); «піщаний дощ» (діти набирають пісок у жменьки, сиплячи над пісочницею, визначають властивості піску).

Однією з нетрадиційних методик є ліплення на оргсклі. Для роботи використовується пластилін. Працюючи з дітьми раннього віку, слід розробити систему занять із пластичними матеріалами, виготовлення пластилінових картинок методом надавлювання і розмазування на оргсклі, де вихователь малює на склі різні сюжети або підкладаючи під нього вирізані з картону зображення. Слід добирати прості сюжети, з якими малята попередньо ознайомилися на уроках аплікації чи малювання.

Створення картинок на оргсклі – методика, під час якої надавлюванням та розмазуванням на поверхні утворюються плоскі зображення, які видно по обидва боки скла. Створюючи такі картинки, діти працюють пальцями, стимулюється розвиток комунікативної функції мови, зосередженість.

 

  1. Сутність творчих здібностей

 

Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності – це перша заповідь виховання. У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.

В. О. Сухомлинський

 

Особливого значення на сучасному етапі розвитку незалежної України набуває творча діяльність громадян, а розвиток творчих здібностей стає одним з пріоритетних завдань як освіти, так і педагогічної науки. Цей аргумент підтверджують нормативно-правові документи, що регламентують діяльність дошкільних навчальних закладів України, зокрема Базовий компонент дошкільної освіти (БКДО) як Державний стандарт дошкільної освіти України. У ньому передбачено розвиток творчих здібностей у дітей, формування в них самостійності, культури, почуття краси, ціннісного ставлення до змісту предметного світу та мистецтва, елементарних художньо-продуктивних навичок. Результатом має стати емоційно-ціннісне ставлення до процесу та продуктів творчої діяльності, позитивна мотивація досягнень, здатність орієнтуватися в розмаїтті властивостей предметів, вияв інтересу до об’єктів, явищ і форм художньо-продуктивної діяльності, опанування навичок практичної діяльності, культури споживання.

Сучасна психологія трактує поняття «творчість» як: процес людської діяльності, результатом якого є нові матеріальні та духовні цінності в єдності з розвитком властивостей особистості (Л. Виготський, В. Моляко, О. Тихомиров); суб’єктне, ціннісне утворення, відкриття незвіданого, створення нового, подолання стереотипів і шаблонів, механізм розвитку особистості, суспільства, середовища й культури загалом (А. Шумілін, Я. Пономарьов); форма людської активності, яка виконує перетворювальну функцію, змінює суттєвий порядок, створює нові підходи (В. Дружинін, О. Матюшкін); прагнення людини до реалізації її унікального змісту життя, потреба в само актуалізації, самовизначенні, самореалізації, самовдосконаленні, що має суттєвий вплив на формування особистості, допомагає їй розкрити свій потенціал, реалізувати себе як унікальну творчу особистість (А. Маслоу, К. Роджерс, О. Леонтьєв).

А. Богуш вказує на тісний зв'язок між поняттями «творчість» - «цінність» - «духовність» - «особистість». Він виявляється в усіх сферах життєдіяльності людини, є своєрідним інтелектуально-чуттєвим станом і характеризує людину як цілісну, розвинену особу. Враховуючи це, можна вважати, що для дитини-дошкільника головним є не продукт творчості, не його кількість з огляду на художньо-естетичні критерії, а сам процес творення як діяльність із самопізнання і саморозвитку.

Сучасні психологи (В. Моляко, Т. Піроженко та ін.) вважають, що здібності формуються на основі задатків під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем, є системними індивідуально-психологічними особливостями людини, пов’язані з психічними процесами (сприйняттям, відчуттям, мисленням, уявою, пам’яттю) та є вищим етапом їх розвитку.

Немає і єдиної думки щодо визначення поняття творчих здібностей. Їх сутність визначають як: певні індивідуально-психологічні особливості людини та основу для легкого засвоєння знань і швидкого набуття навичок (Б. Теплов); вищий ступінь розвиненості загальних здібностей; особливу особистісну надбудову над загальними здібностями, що виникає в результаті рефлексії дієво-операційних здібностей та є підставою для вироблення індивідуальних стратегій діяльності (О. Л. Музика); інтегративну властивість особистості, що обумовлюється мотиваційним, когнітивним, комунікативним і рефлексивним компонентами (К. Платонов, Б. Ананьєв).

Відомий вітчизняний дослідник проблеми творчості О. Лук виділяє наступні творчі здібності:

  • здібність бачити проблему там, де її не бачать інші;
  • здібність згортати розумові операції, замінюючи кілька понять одним і використовуючи більш місткі в інформаційному відношенні символи;
  • здібність застосува­ти навички, набуті при вирішенні одного завдання до вирішення іншого;
  • здібність сприймати дійсність цілісно, не подрібнюючи її на частини;
  • здібність легко асоцію­вати віддалені поняття;
  • здібність пам’яті видавати потрібну інформацію в потрібну хвилину;
  • гнучкість мислення;
  • здатність вибирати одну з альтернатив рішення проблеми до її перевірки;
  • здатність включати сприйняті відомості у вже наявні сис­теми знань;
  • здатність бачити речі такими, які вони є, виділяти спостережуване з того, що привноситься інтерпретацією;
  • легкість генерування ідей;
  • творча уява;
  • здатність до опрацювання деталей, до вдосконалювання первісного задуму.

Психологічні дослідження (Л. Вен­гера, Л. Виготського, О. Запорожця, Г. Костюка та ін.) довели, що у процесі психічного розвитку дитини відбувається поетапне формування ієрархічної системи психічних якостей людської особистості. Результати даного розвитку залежать від своєчасності формування кожного рівня цієї системи. За сприятливих умов життя і правильного виховання в дітей під час виконання різ­них видів діяльності інтенсивно розвивається синтетичне сприймання простору і часу, образне мислення, творча уява – психічні процеси, необхідні не лише дошкільнику, а й дорослій людині. Якщо ці процеси не будуть належно сформовані в дошкільному віці, надалі цю прогалину буде важко заповнити, а то й неможливо. Адже недоліки розви­тку в дошкільному віці проявляються у шкільний період, у подальшому житті людини. Тому, насамперед, необхідно формувати психічні процеси і якості, які інтенсивно розвиваються на цьому віковому етапі, без яких не обійтися зрілій особистості.

В різні вікові періоди співвідношення значущих для розвитку видів діяльності змінюється. Той із них, який у певний період забезпечує головні досягнення у розвитку дитини, є провідним. У дошкільному дитинстві це:

  • емоційне та емоційно-предметне спілкування з дорослими, яке збагачує дитину но­вими враженнями, формує перші уявлення про найближче середовище;
  • предметна діяльність, яка істотно впливає на розвиток усіх пізнавальних процесів, сприяє фор­муванню цілей та мотивів поведінки, засвоєнню початкових знань про предмети та дії з ними;
  • гра, у якій динамічно розвивається соціальна, пізнавальна активність дошкільника, засвоюються різні способи дій, знання про властивості й ознаки предме­тів, зв’язки між предметами і явищами, набуваються соціальні навички міжособистіс­них відносин, розвивається творча уява;
  • продуктивні види діяльності (малювання, ліплення, конструювання), які дають багатий матеріал для розвитку конструктивно­го мислення, уяви, художніх здібностей, уміння ставити мету і досягати її, обирати засоби здійснення задуму;
  • праця, як чинник розвитку наполегливості, суспільної спрямованості особистості, почуття власної гідності та обов’язку, уміння аналізувати корисність своєї роботи;
  • навчальна діяльність, у процесі якої збагачуються розумові та практичні вміння.

 

1.2. Аспекти та умови формування творчих здібностей

 

Згідно з рівнем розвитку сучасного суспільства дошкільний ступінь освіти в Україні спрямований на формування базових особистісних якостей. На сучасному етапі освіта вирішує питання не тільки розвитку пізнавальної активності, творчих здібностей особистості. Її концептуальним підґрунтям є залучення підростаючого покоління до активного творчого життя, відстоювання власної творчої позиції, набуття досвіду інших людей, реалізації себе як індивідуальності.

Першочерговим завданням усіх можливих педагогічних впливів на дитину є не розвиток у неї типових психічних здібностей і особливостей, а виявлення, знаходження і формування унікальних якостей її індивідуальності, розкриття творчих потенцій власного «я». Природні задатки, нахили, здібності дитини в процесі виховання перетворюються, змінюються, формуються, породжуючи широку варіативність проявів індивідуальності. Звідси бачимо, що організація навчально-виховного процесу у ДНЗ, його зміст і завдання мають сприяти створенню умов для формування творчої індивідуальності, стимулювати прояв творчих можливостей дітей дошкільного віку. Організація навчально-виховного процесу має враховувати творчі нахили та здібності, ґрунтуватись на глибокому знанні педагогом індивідуальних особливостей, духовного світу кожного вихованця.

Ураховуючи ці особливості, можна виділити важливі елементи формування творчої індивідуальності дітей, зокрема: діяльність; створення сприятливого розвивального середовища; спільний контакт з однолітками; використання варіативних технологій навчання та виховання; розроблення разом з вихователями індивідуальних програм розвитку, які виявляють здібності; правильний добір завдань, вправ та ігор; сприяння організації роботи гуртків за уподобаннями (музичні, художні, танцювальні, з розвитку логічного мислення, комп'ютерні, з вивчення іноземних мов тощо); забезпечення обладнанням у групових кімнатах куточків діяльності за уподобанням (центрів); впровадження елементів теорії розв'язання винахідницьких завдань для активізації розумової діяльності і творчих можливостей дошкільнят; залучення дітей до спеціальних занять для розвитку комунікабельності та зняття тривожності, страхів, запобігання неврозам; створення умов для проведення профілактичних і оздоровчих заходів; забезпечення гнучкого режиму дня для профілактики психологічного дискомфорту, здійснення індивідуального підходу до кожної дитини, врахування інтересів сім'ї; систематичне проведення спостереження у групах, аналіз результатів діяльності дітей з метою виявлення їх інтересів. 

Особливу увагу варто звернути на психолого-педагогічні вимоги до вихователів ДНЗ. Нова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» змінює вимоги до професійної підготовки майбутнього вихователя. Сучасний педагог є ініціатором власної активності – практичної діяльності, спілкування, поведінки, пізнання, а також здатним до самовдосконалення.

Відокремлюють наступні складові педагогічної майстерності: гуманістичну спрямованість діяльності, професійну компетентність, професіоналізм, педагогічні здібності, педагогічну техніку. Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість.

Педагогічний професіоналізм педагога – це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, що відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності і забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань.

Педагогічний професіоналізм передбачає набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам педагогічної діяльності. Педагог повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних (кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей дітей), моральних (любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця — все, що складає основу професійної етики педагога) та духовних засобів (основа його загальної та педагогічної культури), що забезпечують педагогічний вплив на вихованця. До складових педагогічної культури педагога відносять: ерудицію (загальну та наукову), культуру спілкування, культуру мовлення, педагогічну етику, духовне багатство, прагнення до самовдосконалення.

А. С. Макаренко, відомий вітчизняний педагог, одним із перших звернув увагу на те, що діти потребують складної тактики і техніки, що педагогу слід уміти керувати своїм настроєм, стилем і тоном спілкування, інтонацією, посмішкою, поглядом, мімікою, рухами, ходою. Іноді жест буває красномовнішим за слова, а міміка в найкоротшу мить доводить те, на що знадобилися б монологи. Отже, хороший учитель – завжди яскрава особистість, має власну техніку впливу, взаємодії, спілкування, саморегуляції.

Окрім зазначеного варто звернути увагу на соціальну компетентність вихователя дошкільного закладу. Так, О. Кононко вказує на такі риси, що засвідчують цю сформованість:

  • повага до вихованця – до дитини потрібно ставитися як до цінності, визнавати за нею право на помилку, бачити її чесноти і досягнення, сприймати такою, якою вона є, вірити в її можливості, визнавати її право мати свою точку зору, таємниці, не принижувати її гідності;
  • розуміння дитини – орієнтуватися у його слабких і сильних сторонах, відчувати стан, настрій, прогнозувати ймовірну тактику поведінки, виявляти проникливість, чуйність;
  • допомога і підтримка – сприяти повноцінній життєдіяльності дитини, створювати атмосферу безпеки й довіри, спиратися на її сильні сторони, не підкреслювати слабких;
  • уміння домовлятися, укладати угоду – запобігати конфліктам та з найменшими емоційними витратами розв’язувати їх, уникати загострень взаємин, активно слухати дитину, сприяти рівноправним партнерським стосункам;
  • перцептивність – спостережливість, сприйнятливість, уміння відчувати стан іншого та адекватно на нього реагувати;
  • бути самим собою – зберігати свою індивідуальність, своєрідність, виявляти принциповість у ситуаціях тиску, мати своє особистісне та професійне обличчя.

Також необхідною умовою досягнення ефективності навчально-виховної діяльності є розробка стратегій викла­дання з урахуванням вікових можливостей дитини. Зважаючи на психофізіологічні особливості дитини-дошкільника, варто відзначити особливості дитячої творчості. Аналіз праць науковців дозоляє стверджувати, що: творчі прояви в дитини спостерігаються досить рано, це зумовлено тим, що кожна дитина індивідуальна; для дитячої творчості характерними є непередбачуваність, спонтанність; в творчій і в будь-якій іншій діяльності дитині властиві всеохоплююча до­питливість, дослідження світу: від «що це таке» до «хочу все знати»; дитині властивий потяг до казок, віршів, музики, картин, загалом – до мистецтва; дитяча творчість, як правило, пов’язана з грою, що є провідним видом діяль­ності дитини дошкільного віку; творчість вимагає створення певних умов, за яких дитина почуватиметься вільною від впливу дорослого; креативність є однією з базових характеристик дитини дошкільного віку, що характеризує активну позицію особистості, готовність ухвалювати миттєві рішення, допитливість, здатність коментувати процес та результати діяльності, стійку мотива­цію досягнень, розвинену уяву, а також здатність до створення творчого образу.

 

2.Методи діагностики креативності у сучасному ДНЗ

 

Креативність пов’язана не лише з інтелектуальними якостями особистості, а й з мотиваційними, серед яких важливими є такі: бажання краще реалізувати себе, максимально відповідати власним можливостям, виконати нові, незвичні для себе види діяльності і застосувати нові способи, прагнення до ризику та перевірки межі власних можливостей.

Одним із перших тестів на креативність був тест дивергентної продуктивності (Дж. Гілфорд, 1967), орієнтований на з’ясування рівня сформованості в особистості легкості слововживання та використання асоціацій тощо.

Сучасні методики діагностики дитячої креативності мають характер експериментальних проб з гнучким алгоритмом поведінки та якісною інтерпретацією. Методики орієнтовані на вияв вербальної та невербальної креативності. Для сучасних методик властивою є відсутність обмежень за часом; змагальної мотивації та критики дій; жорсткої установки на творчість в інструкції та мінімізації мотивації досягнень. Методики діагностики креативності орієнтовані, насамперед, на виявлення цієї якості особистості в момент діагностування.

Однією з методик виявлення креативності дітей дошкільного віку є методика В. Синельникова і В. Кудрявцева, що полягає у діагностиці універсальних творчих здібностей для дітей 4–5 років і складається з чотирьох діагностичних завдань. Вони дозволяють з’ясувати рівень сформованості у дитини реалізму уяви; вміння бачити ціле раніше частини; ситуативно-перетворювального характеру творчих рішень; здатності до експериментування.

Завдання 1. «Сонце в кімнаті». Якість, що діагностується: реалізм уяви. Мета: виявлення здібностей дитини до перетворення «нереального» на «реальне» у контексті певної ситуації шляхом усунення невідповідності. Матеріал: малюнок із зображенням кімнати, в якій знаходиться людина, сонце, олівець.

Інструкція до проведення. Психолог, показуючи дитині малюнок, каже: «Я даю тобі цей малюнок. Подивись уважно і скажи, що на ньому намальовано». Після перерахування деталей зображених на малюнку (стіл, стілець, людина, лампа, сонце тощо), психолог ставить таке завдання: «Правильно. Однак, як бачиш, тут сонечко намальоване в кімнаті. Скажи, будь ласка, чи може таке може бути? Чи художник тут щось наплутав? Спробуй виправити малюнок так, щоб він був правильним». Користуватися олівцем дитині не обов’язково, вона може пояснити, що потрібно зробити для «виправлення» малюнка.

Обробка даних. Під час обстеження психолог оцінює спроби дитини виправити малюнок. Обробка даних здійснюється за п’ятибальною системою:

1 бал: відсутність відповіді, неприйняття завдання («Не знаю, як виправити», «Малюнок виправляти не потрібно»).

2 бали: формальне усунення невідповідності (стерти, зафарбувати сонечко).

3 бали: змістовне усунення невідповідності, але рішення просте (намалювати в іншому місці – «Сонечко на вулиці»).

4 бали: змістовне усунення невідповідності, але рішення складне (переробити малюнок – «Зробити зі сонечка лампу»).

5 балів: конструктивна відповідь (відокремити невідповідний елемент від інших, зберігши його в контексті певної ситуації («Малюнок намалювати», «Намалювати вікно», «Намалювати навколо сонечка рамку» тощо).

Завдання 2. «Складна картинка». Якість, що діагностується: уміння бачити ціле раніше частин. Мета: визначення вміння зберегти цілісний контекст зображення в ситуації його руйнування. Матеріал: складна картонна картинка зі зображенням качки, що має чотири згини (розмір 10 х 15 см).

Інструкція до проведення. Психолог, показуючи дитині картинку, каже: «Зараз я тобі дам цю картинку. Подивися, будь ласка, уважно і скажи, що на ній намальовано?». Вислухавши відповідь, психолог складає картинку і питає: «Що станеться з качкою, якщо ми складемо картинку ось так?». Після відповіді дитини картинка розправляється; знову складається, а дитині задається те ж питання. Використовується п’ять варіантів складання: «кут», «місток», «будиночок», «труба», «гармошка».

Обробка даних. Під час обстеження дитини психолог фіксує загальний зміст її відповідей у процесі виконання завдання. Обробка даних здійснюється за трибальною системою. Кожному завданню відповідає одна позиція при згинанні малюнка. Максимальна оцінка за кожне завдання – 3 бали. Всього – 15 балів. Виділяють такі рівні відповідей:

1 бал: відсутність відповіді чи неприйняття завдання («Не знаю», «Нічого не станеться», «Так не буває»).

2 бали: відповідь описового типу, перерахування деталей малюнка, що знаходяться в полі зору або поза ним, тобто втрата контексту зображення («У качки немає голови», «Качка зламалася», «Качка розділилася на частини» тощо).

3 бали: відповіді комбінованого типу: збереження цілісності зображення при згинанні малюнка, долучення намальованого персонажа до нової ситуації («Качка пірнула», «Качка запливла за човен»), побудова нових композицій («Нібито зробили трубу і на ній намалювали качку») тощо.

Завдання 3. «Як врятувати зайчика». Якість, що діагностується: надситуативно-перетворювальний характер творчих рішень. Мета: оцінка здатності модифікувати завдання на вибір та на перетворення за допомогою перенесення властивостей знайомого предмета у нову ситуацію. Матеріал: фігурка зайчика, блюдце, відерце, дерев’яна паличка, здута повітряна кулька, аркуш паперу.

Інструкція до проведення. Перед дитиною на столі розташовують фігурку зайчика, блюдце, відерце, паличку, здуту повітряну кульку й аркуш паперу. Психолог, беручи до рук зайчика: «Познайомся з цим зайчиком. Одного разу з ним трапилася така історія. Вирішив зайчик поплавати на кораблику по морю і поплив далеко-далеко від берега. Раптом почався шторм, з’явилися величезні хвилі, і зайчик почав тонути. Допомогти зайчику можемо лише ми з тобою. У нас для цього є декілька предметів (психолог звертає увагу дитини на предмети, розташовані на столі). Що б ти вибрав, щоб врятувати зайчика?».

Обробка даних. Під час обстеження фіксуються характер відповідей дитини та їх обґрунтування. Дані оцінюються за трибальною системою.

1 бал: дитина вибирає блюдце або відерце, а також паличку за допомогою якої можна зайчика підняти з дна, не виходячи за межі простого вибору; дитина намагається використовувати предмети в готовому вигляді, механічно застосувати їхні властивості у новій ситуації.

2 бали: рішення з елементом простого символізму, коли дитина пропонує використовувати паличку в якості колоди, на якій зайчик зможе допливти до берега. У цьому випадку дитина знову не виходить за межі ситуації вибору.

3 бали: для порятунку зайчика пропонується використовувати здуту повітряну кульку або аркуш паперу. Для цього потрібно надути кульку («Зайчик на кульці може полетіти») або зробити з паперу кораблик. У дітей, які знаходяться на цьому рівні, має місце установка на перетворення готового предметного матеріалу.

Завдання 4. «Дощечка». Якість, що діагностується: здатність до експериментування. Мета: оцінка здатності до експериментування з перетворювальними об’єктами. Матеріал: дерев’яна дощечка, що є з’єднанням на петлях чотирьох дрібніших квадратних ланок (розмір кожної ланки 15 х 5 см).

Інструкція до проведення. Дощечка у розгорнутому вигляді знаходиться на столі перед дитиною. Психолог: «Давай пограємось з такою дошкою. Це не проста дошка, а чарівна. Її можна згинати і розкладати, тоді вона стає на щось схожа. Спробуй це зробити». Після того, як дитина склала дошку вперше, психолог зупиняє її й запитує: «Що у тебе вийшло? На що схожа ця дошка?» Почувши відповідь дитини, психолог знову звертається до неї: «Як ще можна її скласти? На що вона стала схожа? Спробуй ще раз». І так до тих пір, поки дитина не зупиниться сама.

Обробка даних. Під час обробки даних оцінюється кількість неповторювальних відповідей дитини (назва форми отриманого предмета в результаті складання дошки, наприклад «гараж», «човник» тощо). Дитина отримує по одному балу за кожну назву. Максимальна кількість балів не обмежується.

Результати діагностики після виконання чотирьох завдань узагальнюються і визначається рівень сформованості творчих якостей дитини за параметрами: високий, середній, низький.

Н. Хазратова та В. Дружинін пропонують діагностувати креативність за двома показниками: продуктивний показник, що відображає креативну цінність продуктів діяльності, тобто новизну; мотиваційно-особистісний показник, який відображає мотиваційну основу креативної поведінки.

Окрім використання спеціальних методик діагностики креативності, описаних вище, доречним також є використання інших емпіричних методів – спостереження та бесіди. Кожен із методів, з одного боку, має специфіку, з іншого – доповнює інший, забезпечуючи різнобічне й глибоке пізнання досліджуваного предмета.

Метод спостереження передбачає здійснення багаторазового спостереження за життєдіяльністю старших дошкільників в умовах дошкільного навчального закладу. Використання цього методу забезпечує можливість отримати об’єктивну інформацію про: організацію діяльності вихователів щодо розвитку креативності дітей старшого дошкільного віку; наявність інтересу дітей до творчої діяльності.

Результати спостереження доречно фіксувати у протоколі, що надасть можливість об’єктивно й точно здійснити підрахунки та аналіз отриманих даних. У протоколі має бути зафіксовано: наявність/відсутність інтересу до творчої діяльності; емоційні прояви дітей у процесі творчої діяльності; зміст висловлювань дітей про створену ними творчу продукцію; спрямованість діяльності вихователя на розвиток креативності дітей старішого дошкільного віку.

Для конкретизації та поглиблення отриманих під час спостереження даних доречно використовувати метод бесіди, що забезпечує можливість глибше пізнати й зрозуміти ставлення дитини до творчої діяльності. Орієнтовні питання для проведення бесіди зі старшими дошкільниками можуть бути такі: чи подобається тобі щось створювати: малювати, конструювати, співати, придумувати казки тощо? Як часто ти це робиш? Що тобі подобається робити найбільше? Які почуття ти відчуваєш при цьому? Тобі подобається щось створювати самому чи з кимось? З дорослим чи другом?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Засоби розвитку творчих здібностей дітей у дошкільних навчальних закладах

 

3.1. Музика як засіб естетичного виховання дошкільників

 

Актуальність проблеми естетичного виховання дошкільників викликана тим, що осмислення конкретних питань естетичного виховання та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості набуває вирішального значення.

Серед різних видів мистецтва особлива виховна роль належить музичному вихованню, яке вводить дітей у світ музичного мистецтва, знайомить з музичною культурою різних народів, сприяє збагаченню індивіда знаннями законів музичного мистецтва, необхідними для розуміння його сутності, формуванню смаку, музичних здібностей, виробленню навичок і вмінь, які дозволять дітям дошкільного віку бути активними слухачами, вмілими виконавцями. Торкаючись емоційної сфери людини, музика впливає на формування її моральних і естетичних смаків та ідеалів.

Музичне мистецтво впливає на людину вже в перші роки її життя і займає значне місце в її загальному культурному розвитку. Музика – найбільше джерело естетичної і духовної насолоди. Вона супроводить людину впродовж усього її життя, викликає емоційний відгук, схвильованість, прагнення до дії. Вона здатна надихнути, запалити людину, вселити в неї дух бадьорості і енергії, але може і привести в стан туги, скорботи або тихого смутку.

Музика має активізувати фантазію дитини, спрямувати, спонукати до творчого використання виразних рухів. Різні музичні твори викликають у дітей емоційні переживання, породжують певні настрої, під впливом яких рухи набувають відповідного характеру. Музика розвиває естетичні властивості особистості дитини. Співпереживання дитиною відчуттів, виражених у музиці, – шлях до формування її моральності. Звертаючись до відчуттів дитини, музика впливає на них сильніше, ніж домовленості або вказівки.

З метою вивчення рівня музичного розвитку дітей у практиці сучасного дошкільного виховання було проведено експеримент. Він містив сім музично-ігрових завдань для дітей, метою яких було виявити: наявність розвиненого мелодійного слуху, діапа­зону голосу, розвиненої дикції, слухової уваги; розвинутого тембрового слуху; звуковисотного слуху; музичної пам’яті на основі пройденого раніше музичного матеріалу; наявність і розвине­ність чуття ритму; творчих навичок, уміння скласти мелодію і ритмічний малюнок на заданий текст; рухових навичок, уміння імпровізувати в рухах, волю виконання рухів.

Результати зрізу виявили, що діти емоційно скуті при виконанні завдань. Попри внутрішнє бажання займатися музичною діяльністю, в них немає достатнього обсягу елементарних знань, умінь, навичок, які необхідні для занурення у музичну діяльність, немає досвіду музично-творчої діяльності.

Формування творчих музичних здібностей дітей передбачає співтворчість дорослого і дитини, сумісні дії. Із засвоєнням творчого досвіду діти виконують все необхідне для створення цілісної і завершеної композиції. Особливу роль у цьому відіграє українська народна музика, яка впливає на дітей як результат накопичення життєвих вражень, як примірник, що відрізняється певними якостями для пробудження музичної творчості.

 

3.2. Розвиток творчих здібностей за допомогою образотворчого мистецтва

 

Людина створює щось нове, і це є для неї суб’єктивно значущим як у плані його реалізації, так і за своїм психологічним перебігом. Саме цими ознаками характеризується й дитяча творчість. Для дитини створювані нею продукти є суб’єктивними, новими та оригінальними, вони потребують пошуку, думки, є відкриттями. У такому розумінні творчою є така діяльність, яка дає дитині задоволення, збуджує інтерес і є для неї суб’єктивно значущою.

Саме художньо-зображувальна діяльність у галузі графіки і живопису – малювання є однією з найдоступніших та емоційно захоплюючих форм художньої творчості дошкільників. Малювання – благодатна діяльність для виховання почуттів. Передусім, тому, що майже всі діти люблять малювати, що це продуктивна діяльність, яка дає дитині змогу відтворити на аркуші паперу свої думки та почуття.

Дослідження останніх років показали, що художньо-творчому розвитку дошкільників сприяє використання не лише усталених способів, а й нетрадиційних форм і методів зображувальної діяльності, нетрадиційних технік малювання (кляксографія, малювання пальцем, долонею тощо).

Цікавим є ігровий підхід до розвитку творчих здібностей дошкільнят. Авторська педагогічна технологія з розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку на заняттях з малювання було розкрито у методичних рекомендаціях «Барвиста радість». У поданій технології гра інтегрується з арт-засобами та виводить дітей на рівень милування, дослідження, асоціювання, фантазування, інтерпретації та імпровізації. Зміст педагогічної діяльності становлять ігри, ігрові прийоми, ситуації та вправи, що розраховані на активізацію емоційно-почуттєвої сфери та асоціативно-образного мислення. Запропонований змістовний компонент ігрової технології дозволяє використовувати її на будь-якому етапі заняття з малювання: під час ознайомлення з художнім матеріалом, творами мистецтва, виразними засобами чи новим словом; у процесі розглядання натури; у процесі входження в образ; під час образотворчого процесу; при розгляданні творчих робіт.

У процесі ознайомлення з художнім матеріалом ігрова технологія допомагає ввести дитину до нового для неї світу взаємин. Фарби, пензлі, папір, олівці, фломастери для дошкільника, здатного оживляти навколишнє середовище, є не просто засобами зображення. Вони можуть стати справжніми друзями, що допомагають передати настрій та стан душі маленького художника.

Під час самостійної художньої діяльності гра успішно інтегрується з малюванням в силу єдності творчого характеру. Діти, програвши власні фантазії у вищеописаних іграх та вправах, створюють образ на папері, передають засвоєні в ігрових вправах асоціативні зв’язки за допомогою різних образотворчих засобів.

Таким чином, використання ігор, ігрових вправ і ситуацій активізує емоційно-почуттєве сприйняття та створює позитивний емоційний настрій, забезпечує високий рівень мотивації й активну позицію дошкільнят, створює умови для вільного самовираження та успішної самореалізації кожної особистості, стимулює розвиток творчих здібностей.

 

3.3. Рухова творчість як метод розвитку дітей дошкільного віку

 

Основна мета розвитку особистості – реалізація дитиною власного «Я», а також усвідомлення себе як соціального індивіда – успішно може вирішуватися у процесі занять фізичними вправами в дитячому садку. Рух, навіть найпростіший, дає поживу для дитячої фантазії, розвиває творчість, що є вищим компонентом у структурі особистості і являє собою одну з найбільш змістовних форм психічної активності дитини, яку вчені розглядають як універсальну здатність, що забезпечує успішне виконання різноманітних видів діяльності.

Рухова творчість – це процес і результат розвитку моторної сфери дошкільника на основі творчого засвоєння рухових еталонів у спеціально організованому розвиваючому предметно-просторовому середовищі. Рухова творчість виявляється у вільному перетворенні рухового досвіду в різних видах  самостійної діяльності шляхом свідомого керування своїми рухами, що є результатом активної роботи творчого уявлення. У руховій діяльності творчість дошкільника характеризується умінням використовувати відомі способи виконання рухів у різних ситуаціях; поєднувати, комбінувати різні складові відомих рухів; «оновлювати» знайомий рух новими структурними складовими; знаходити варіанти рухових дій; демонструвати ігровий образ за допомогою.

Основними показниками творчості дошкільнят у руховій діяльності є: захопленість руховою діяльністю; оригінальність рухових рішень; удалий підбір рухів, що сприяє втіленню ігрового образу; своєрідне поєднання, комбінування відомих рухів.

Рухова творчість розкриває у дитини моторні характеристики власного тіла, вчить ставитися до руху як до предмета ігрового експериментування. Основний засіб його формування – емоційно забарвлена рухова активність, за допомогою якої діти в певній ситуації через рухи тіла вчаться виражати свої емоції й стан, шукати творчі композиції, створювати нові сюжетні лінії та форми рухів. Педагогічна робота з розвитку творчості дошкільників у руховій діяльності спрямована на переосмислення дитиною рухового матеріалу, вироблення власної стратегії поведінки. Процес створення нового руху визначається інтелектуальною активністю дитини, емоційним ставленням до об’єкта, наявністю знань і характерних розумових умінь (аналіз, порівняння).

Рухливі ігри реалізують свободу рухових дій дошкільника. Це – творча діяльність, у якій виявляється природна потреба дитини в рухах. Початковий етап формування творчості – наслідування в грі. Особливо характерне воно для рухів дітей молодшого дошкільного віку. Малюки змахують руками, «як пташки», стрибають, «як горобчики», кружляють, «як листочки». Наслідування й імітація зберігають своє значення і в старшому дошкільному віці, що забезпечує входження дитини у роль, усвідомлене сприйняття ігрової ситуації. Але старші дошкільнята швидше користуються своїм досвідом для вибору способу виконання рухових дій, що забезпечує якість у даній ігровій ситуації.

 

3.4. Метод арт-терапії для розвитку творчих здібностей

 

В організації життєдіяльності дітей, зважаючи на принцип інтегрованого підходу, доцільно впроваджувати такі інноваційні техніки як: піско- та сніготерапія; піскова анімація; музикотерапія; піскова аплікація; малювання на креативній дошці; малювання на настільних мольбертах з оргскла; ліплення на оргсклі тощо.

Для організації ігор з піском доцільно створити спеціальне просторове середовище (місце, пісок, посуд, іграшки). Можна моделювати ігри-казки на піску. Діти прослуховують казку або історію та будують у пісочниці ігровий простір (казкову країну, замки, моря, ліси тощо). При цьому вихователь займає позицію м’якого та доброзичливого помічника. Вихователь запитує про емоційний стан дітей, їх думки та почуття. У ході заняття використовуються забавлянки, приказки, вірші.

Також робота з піском має багатогранну  спрямованість. Ігри можна поділити на пізнавальні, для розвитку тактильно-кінестичної чутливості; художньо-мовленнєві, на розвиток творчого потенціалу та комунікативних якостей.

До пізнавальних ігор можна віднести: математичні ( «числа і цифри» - діти знаходять горішки у піску чи інші предмети, рахують, класифікують, порівнюють); ігри для ознайомлення з навколишнім світом (досліди з піском чи водою).

Ігри для розвитку тактильно-кінестичної чутливості: «візерунки» (створення узорів відбитками пальчиків, кулачків, долоньок); «піщаний дощ» (діти набирають пісок у жменьки, сиплячи над пісочницею, визначають властивості піску).

Однією з нетрадиційних методик є ліплення на оргсклі. Для роботи використовується пластилін. Працюючи з дітьми раннього віку, слід розробити систему занять із пластичними матеріалами, виготовлення пластилінових картинок методом надавлювання і розмазування на оргсклі, де вихователь малює на склі різні сюжети або підкладаючи під нього вирізані з картону зображення. Слід добирати прості сюжети, з якими малята попередньо ознайомилися на уроках аплікації чи малювання.

Створення картинок на оргсклі – методика, під час якої надавлюванням та розмазуванням на поверхні утворюються плоскі зображення, які видно по обидва боки скла. Створюючи такі картинки, діти працюють пальцями, стимулюється розвиток комунікативної функції мови, зосередженість.

 

 

ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ПОЧИНАЄТЬСЯ В РОДИНІ!

 

Трудове виховання дитини починається в родині. Удома і на вулиці люди, які оточують дитину, зайняті різноманітною працею.

  Об’єктом наслідування для дошкільника є конкретні трудові дії близьких їй людей. Дитина добре сприймає загальну трудову атмосферу сім’ї. близькі їй дорослі люди беруться до справи охоче, працюють радісно і весело, що вабить дитину, вона прагне взяти участь у цій справі.

  Однією із важливих проблем підготовки дітей до шкільного навчання є виховання у них готовності до праці. Адже успішність навчання багато в чому залежатиме від того, наскільки дитина приучена трудитися, наскільки виховані в неї особистісні якості, необхідні для того, щоб упоратися з навчальними завданнями.

  До  праці дитину слід залучати якомога раніше, тому що працелюбність народжується насамперед у спільній з дорослими праці, є важливим засобом формування у дитини поняття «я повинен», поваги до справ старших, відповідальності перед ними, піклування про них. Дитині слід нагадувати, що виконуючи доручення старших, вона полегшує їх працю.

  Важливо, щоб дитину з ранніх років навчали,  що вона є рівноправним членом родини, тому у неї, як і у всіх, мають бути свої обов’язки – трудові й моральні. Усе, що дитина може зробити сама, нехай робить сама.

  На жаль, не всі батьки дотримуються цих правил, а поспішають самі зробити те, з чим малюк сам міг би впоратися: поспішають прибрати після нього розкидані речі, поправляють на ньому одяг, узувають, одягають, умивають його, прислужують за столом.

  Правильне ставлення до праці легше сформувати там, де дитина не тільки бачить приклад працелюбності старших, але й сама допомагає їм, має постійні хатні обов’язки, виконує доручення, пов’язані зі спільними трудовими справами родини. У процесі спільної праці малюк набуває необхідних навичок та вмінь, які знадобляться йому в школі та подальшому житті. У нього виробляється психологічна настанова на працю як на життєво необхідну потребу.

  Старший дошкільник повинен уміти займатися не тільки тим, що заманеться, але й тим, що необхідно: доглянути за меншими братом чи сестрою, допомагати мамі чи татові по господарству. Потрібно вчити дитину переключатися з однієї діяльності , що цікавить її, на іншу – обов’язкову. Дитина зайнята цікавою справою, але молодший братик потребує допомоги. Отже, слід допомогти йому. Потрібно накривати на стіл, адже вся родина зібралася, час вечеряти, тому доведеться припинити свої справи і допомогти старшим.

  У таких ситуаціях у дитини формується здатність переключатися від «хочу» до «потрібно». Це початок відповідальності, уміння мобілізуватися для виконання необхідної справи, розуміння своїх обов’язків.

  Праця має приносити дитині радість та задоволення. Залучаючи малюка до праці, необхідно враховувати його настрій, захопленість відповідною справою. Доцільно також принагідно підкреслювати естетичний результат зусиль дитини: «Поглянь, як прикрасили двір посаджені тобою квіти!», «Як повеселішала кімната від твого малюнка, повішеного на стіні!».

  Малюкові потрібно допомогти побачити красу вмілої роботи.

  Старші дошкільники розуміють моральну красу праці. Усвідомити це їм допоможуть фольклорні та літературні твори, де працелюбність завжди пов’язана з красою, а лінощі – з потворністю та злістю (казки «Попелюшка», «Дідова дочка і бабина дочка»).

  Насичуючи працю інтелектуальними компонентами, розвиваючи відчуття її краси, збагачуючи соціальним змістом (працюй не тільки для себе, а й на користь іншим людям, навчайся співпрацювати і піклуватися про спільний результат), дорослі не тільки готують дитину до школи, а й отримують потужний важіль управління становленням її особистості.

 

 

ПРАЦЮЄМО НАД РОЗВИТКОМ ІННОВАЦІЙНОЇ ОСОБИСТОСТІ

 

   Чимало вже було сказано про необхідність та важливість розвитку творчого потенціалу дошкільників, формування в них креативного, нестандартного мислення. Чимало розроблено, створено, винайдено, апробовано… Працюючи над цим завданням кожен творчий педагог намагається знайти серед різномаїття технік, вправ, ігор, технологій те, що зацікавило особисто його, що відповідає рівню його професійної майстерності, бажанню пізнавати нове та підвищувати свій творчій потенціал. Але найголовніше, щоб це припало до душі дітям, не руйнувало їх природності, забезпечувало їх потреби в розвитку.

   Працюючи над розвитком інноваційної особистості дошкільників,  для формування в неї бажання пізнавати нове, готовності за потреби змінюватися, не формувати стереотипів педагогами закладу було апробовано багато засобів. Деякі з них не знайшли відгуків у дітей, деякі не виправдали сподівань. Але одним із ефективних засобів, на думку педагогів нашого закладу, є використання різних видів театру. Тому театралізована діяльність зайняла почесне місце на «педагогічному олімпі» в нашому дошкільному закладі.

   В ДНЗ створений театральний гурток «Грайлива веселка» . Його керівник Солоха І.М. дає дітям змогу взяти участь у виставах лялькового театру, драматизація , театрі великої ляльки, театр рук , створюють музичний супровід до вистав за допомогою покидькового матеріалу та ще багато цікавого.

Не лишилися осторонь і вихователі. Разом з дітьми  вони змогли оживити навіть хустинки,  викликає багато позитивних емоцій вправа  «Зустріч казкових героїв », а якою захопливою є вправи «Скринька казок», «Вгадай настрій героя», «Покажи казку рухами». На особливу увагу заслуговує театр орігамі , адже спочатку діти самі виготовляють з паперу діючих персонажів, а вже потім відбувається вистава. Пізнають діти засобами театру і світ емоцій. Не відстають від вихователів і спеціалісти. Зокрема і вчителі логопеди, і практичний психолог.

     І це тільки частина того, що використовують педагоги в роботі. От так вчаться наші малюки, звісно не без нашої допомоги, діяти творчо, долати межі звичних обмежень, конструктивно, нестандартно мислити, приймати самостійні рішення, висловлювати та відстоювати свою думку. Робота ця, безперечно, цікава, хоча іноді й непроста. Але похвалитися все-таки є чим. Можливо, наш досвід надихне на творчі здобутки і Вас.

Класик сказав: «Весь мир игра, а люди в нем актери… », наша професія  дозволяє нам з вами не просто бути акторами , а ще й при цьому виховувати та розвивати дітей, тож давайте скористаємося цією можливість сповна…