Виховання культурно-гігієнічних навичок є важливою ланкою не тільки в системі фізичного виховання, а й у загальній системі формування особистості. Гігієнічні навички є однією з основ загальної культури поведінки.

Засвоєні і закріплені вправами способи дії називаються навичками. Про навичку говорять, коли людина вміє що-небудь робити, а звичка полягає не тільки в умінні, а й у прагненні, у створеній потребі виконувати ті чи інші дії.

Якщо дитина вміє досить спритно самостійно мити руки, то ми говоримо, що в неї утворилась відповідна навичка. Якщо вона не тільки вміє це робити, а й прагне щоразу перед їдою вимити руки, не чекаючи нагадування дорослих, це означає, що в неї виробилися не тільки навички, а й звичка.

Вироблення корисних навичок і звичок відіграє важливу роль у розвитку дитини і повинно бути предметом постійного піклування дорослих. Разом з тим, слід боротися з шкідливими звичками, що дезорганізовують діяльність і перешкоджають нормальному психічному розвитку дитини.

У дітей дошкільного віку формуються навички особистої гігієни (умивання, догляд за носоглоткою), навички і звички культурної їди, самостійного одягання і роздягання, бережного ставлення до одягу, взуття, іграшок, речей, до підтримування чистоти і порядку в навколишньому середовищі.

Формування навичок відбувається в певній послідовності. Для утворення і зміцнення навичок і звичок важливо створити належні умови і не допускати порушення. Так, коли в умивальнику протягом одного-двох днів немає мила, діти перестають ним користуватися; при відсутності серветок вони починають витирати рот руками.

Перелічені навички і звички слід виконувати з самого раннього віку. Чим раніше починається їх формування, тим швидше вони утворюються.

Одним з провідних факторів, що сприяють формуванню навичок, є властиве дітям наслідування. Тому для їх формування поведінка, приклад вихователів і батьків мають винятково велике значення.

Для маленьких дітей найдоступнішою навичкою самостійного підтримання охайності є вмивання. Привчаючи дітей правильно мити руки, дорослий пояснює, як і в якій послідовності це робити: засукати рукави, намилити долоні рук, добро розмилити мило навколо кисті, поки не з’явиться піна, змити мило, а потім, щоб вода стекла, стиснути кисті рук і насухо витерти рушником.

Молодші діти потребують більшої допомоги дорослих: їм треба допомогти намилити руки і з них змити мило, насухо витерти їх.

Взагалі процес умивання дітям подобається, але вони нерідко перетворюють його в гру з водою. Це відвертає їх увагу, порушує цілеспрямованість їх дій. Ураховуючи інтерес дітей до гри з водою, можна повністю задовольнити їх бажання гратися з водою під час ігор, після цього в них не буде потреби гратися під час умивання.

Швидкому засвоєнню маленькими дітьми процесу вмивання сприяють ігри, що імітують відповідні рухи.

При вмиванні обличчя дітям слід показати, як лити воду в напівзігнуті притиснуті одна до одної долоні («в човнички»), донести воду до обличчя і вимити його все, а не лише губи і підборіддя, як це вони часто роблять.

З 5 років діти миють обличчя, шию. Вуха не тільки водою, як це роблять молодші, а й користуються при цьому милом.

Щоб витерти обличчя, діти повинні розгорнути рушник і покласти його на обидві долоні.

Показуючи прийоми вмивання, не обов’язково змочувати і намилювати собі руки. Показати можна і сухими руками, відтворюючи послідовність рухів. Треба привчати дітей умиватися на ніч (мити руки, обличчя, шию, чистити зуби, а молодших – полоскати рот).

Вранці після сну діти миють руки, обличчя, полощуть рот. Полоскати рот треба і після обіду.

Незалежно від пори року дітям на ніч треба мити ноги теплою водою з милом. Старші діти миють самостійно, молодшим миють дорослі.

Дуже важливо привчити дитину користуватися носовою хустинкою. Слід пам’ятати, що носова порожнина дуже впливає на дихання, харчування, збудження апетиту. Тому треба привчати дітей тримати ніс у порядку, користуючись хустинкою. Їм треба кілька разів протягом дня нагадувати про це. А молодшим допомагати і показувати, як це робити.

У кожної дитини повинно бути 2 носові хустинки – в пальті. В кімнатному одязі. Змінювати їх треба якомога частіше, а ще краще щодня. Діти з хронічною нежиттю потребують спеціального лікування.

Дітей дошкільного віку слід коротко підстригати, щоб вони самі могли тримати зачіску в порядку. Кожна дитина повинна мати гребінець, яким вона користується кілька разів на день: ранком, вдень після сну, після прогулянки. Один раз на тиждень гребінець треба мити з милом; старші діти роблять самі.

У туалетній кімнаті повинен бути туалетний папір, яким користуються старші діти.

Призначення одягу – полегшити організму процес терморегуляції, захистити його від несприятливих впливів середовища: холоду, дощу. Вітру, жари, перегрівання. Крім того, одяг і взуття захищають організм дитини від пошкоджень.

Одяг повинен відповідати зросту дитини, порі року, погоді, виду діяльності; велике значення має характер тканини, її колір, малюнок. Особливі вимоги ставлять до крою одягу, фасону; одяг повинен відповідати гігієнічним та естетичним вимогам. У правильному пошитому одязі ніщо не повинно ускладнювати рухи. В одязі, підібраному не за зростом, дитина почуває себе незручно, рухи її стають незграбними, невпевненими. Одяг дітям міняють дуже часто – молодшим дітям майже щодня. Тому важливо, щоб крій дитячого одягу був простим, без зайвих складок, бантиків, рюшиків, які ускладнюють прання і прасування.

Чистять взуття діти старшого віку. Найзручніше це робити перед вечірнім туалетом. Для цього треба мати низьку стійку лавку (заввишки 18-20 см), на яку дитина почергово ставить ноги, крем, маленькі щітки для намащування взуття, невеличку щітку і сукняну рукавичку для чищення взуття до блиску. Старшим дітям користуватися кремом для чищення взуття можна раз на тиждень, проте чистити взуття сухою щіткою треба щодня ввечері.

Дорослі повинні стежити, щоб дитина, що входить у приміщення, витирала ноги об килимок біля входу. Улітку можна користуватися підставкою з щіткою, об яку зручно очищати пил. Узимку для обмітання одягу і взуття від снігу повинні бути віники.

Батьки повинні терплячістю, схваленням і ласкою домагатися того, щоб дитина була охайною, додержувала в усьому порядку, тим самим виховуючи в ній характер, волю, дисциплінованість, прагнення послідовності у своїх діях. Таке виховання готує дитину до сприйняття трудових навичок і формує в ній естетичні засади. Малюк швидко засвоює, що брудне, неохайне не може бути гарним і приємним. Привчаючи дитину стежити за чистотою рук, волосся, зубів, тіла, одягу, за порядком у своєму куточку, а потім і в кімнаті, домі, батьки виховують любов і прагнення до краси.

Прищепити малому навички охайності буде значно легше, якщо всі пов’язані з цим дії даватимуть їх задоволення: у ночвах чи у ванні плаває яскрава, гарна іграшка, вода тепла, ласкава, шампунь не їсть очі, зубна паста духмяна і залишає приємний присмак у роті. Комфортні почуття при купанні, чищенні зубів, митті рук і ніг закріплюють потребу в чистоті. Вже до 3-років можна привчати малят самостійно мити личко і ручки. Користуватися носовичком, одягатися і роздягатися, справлятися з ґудзиками і «блискавками», зав’язувати шнурки, правильно користуватися ложкою.

Зміцнюючи набуті навички, поступово ускладнюють завдання, щоразу викликаючи в дитини інтерес до подолання нових труднощів і задоволення від виконання завдання.

ПРАЦЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЗАСІБ РАННЬОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДОШКІЛЬНИКІВ

Становлення особистості починається в дошкільному віці ранньої етнізації та соціалізації дитини з її природного входження в духовний світ і традиційне життя рідного народу в культуру нації як складову загальнолюдської культури.

Теоретичним підґрунтям у вивченні явища соціалізації у праці, можна сказати, стали ідеї видатних філософів та педагогів Г. Сковороди, О. Духновича, Я. Каменського, Й. Песталоцці та ін., розвинені згодом С. Русовою, К. Ушинським, В. Сухомлинським.

Проблеми адаптації дитини до суспільних умов, набуття нею досвіду входження в людську спільноту були осередком виховної системи багатьох поколінь. Зокрема, значна увага зосереджувалася на моральному аспекті праці.

Украй важливою є висловлення К. Ушинським думка, що людське тіло, розум і серце потребують праці, а виховання має бути спрямоване на те, щоб, з одного боку, відкривали дитині можливість знайти для себе корисну діяльність, а з іншого – викликати невтомне бажання працювати.

На глибинних позиціях розуміння ролі праці у вихованні молодого покоління стояли Т. Шевченко, Л. Українка, І. Франко та інші видатні діячі культури України. В основу поглядів багатьох вітчизняних педагогів минулого та сучасного лежать принципи народного трудового виховання. Праця розглядається не лише як категорія екологічна, а також як моральна та виховна, як внутрішня потреба людини, як першооснова буття. Їй відводиться першорядна роль у процесі ранньої соціалізації дитини у засвоєнні нею досвіду ведення господарства, у формуванні трудових умінь та навичок. Основ ремесел, звичаїв, традицій роду. Тобто йдеться про активну підготовку до майбутнього дорослого життя. Про нерозривну єдність морального і трудового виховання свідчить також глибинна мудрість українського народу, засвоюючи яку, дитина входить у світ праці, опановує моральні норми співжиття. Особлива роль в осмисленні засад народного трудового виховання належить В. Сухомлинському. Він підкреслює, що завдяки праці людина пізнає світ серцем і виокремлює ще один важливий її аспект – естетично-емоційно-чуттєвий.

Виховання працьовитості, поваги людини – трудівника і дбайливого ставлення до предметів її діяльності – важлива педагогічна проблема.

Про соціальну компетентність дошкільняти свідчитимуть певні показники.

Дитина:

1. Знає, що саме становить моральні цінності для даного колективу;

2. Варіює свою поведінку задля пошуку найбільш адекватної за тих чи інших умов.

3. Прагне впливати на інших для підтримки позитивних цінностей.

4. Узгоджує свою поведінку з поведінкою однолітків через само-зіставлення.

5. Володіє умінням коректно (за змістом та інтонацією) одстоювати власні інтереси.

Тобто в дитини мають бути сформовані: чесність, сумлінність, охайність, доброзичливість, відповідальне ставлення до виконання трудових завдань та доручень; уміння доводити працю до кінця, діставати втіху від доброї роботи; бажання допомагати іншому; зацікавлення професіями дорослих; бережне ставлення до всього, що виготовлене.

Таким чином, соціалізація дитини дошкільного віку – одна з передумов формування життєздатної особистості; вона найефективніше здійснюється у процесі виконання трудових завдань.

В. Сухомлинський влучно зазначав: «Народна педагогіка, яка знає чарівну силу праці, відкрила перед нами нові джерела виховної мудрості, невідомі в книжній педагогічній теорії. Ми переконалися, що тільки завдяки праці, у якій є і піт, і мозолі, і втома, людське серце стає чутливим, ніжним. Народна педагогіка знає, що для дитини посильне і що непосильне, й вимагає починати трудове виховання з того часу, тільки-но дитина навчиться нести своєю рукою ложку від тарілки до рота».

Культ праці, який шанував в Україні, сприяв тому, що діти й не могли не працювати: вони змалечку привчалися обслуговувати себе, прибирати домівку, готувати їжу, мити, прясти, господарювати на подвір’ї, в полі, доглядати за меншими братиками та сестричками. Виконуючи трудові завдання й спостерігаючи за укладом життя родини, сільської чи міської громади, дитина набувала навичок спілкування, засвоювала моральні норми поведінки та людського співжиття, входила в атмосферу родинних та суспільних стосунків.

Праця сама по собі – без відповідної мотивації та емоційного сприйняття, не стане виховним засобом і не відіграватиме важливої ролі у ранній соціалізації дитини. Тому вкрай зосередити увагу на таких питаннях:

1. Формування у дитини постійної потреби в діяльності, інтересу до праці та результатів своїх трудових дій.

2. Виховання зацікавленості трудовими процесами, способами виготовлення речей.

3. Ознайомлення з різними професіями, організація зустрічей з майстрами своєї справи.

4. Постійне залучення дітей до виконання посильних трудових завдань у садку та вдома.

5. Вироблення навички аналізувати трудові завдання.

Не менш важливо знати основні правила спільної діяльності: не заважати одне одному, допомагати в різний спосіб.

Залучення дітей до посильної праці, до виконання нескладних трудових завдань може стати основою формування багатьох соціально-моральних якостей: бажання та вміння працювати, бути корисним комусь, поваги до людей праці, шанобливого ставлення до виготовленого ними; вміння долати труднощі й завдяки власним зусиллям досягти бажаних результатів; відчуття задоволення своєю роботою.

Завдання вихователя – познайомити дошкільнят із народними трудовими традиціями; виховувати в них пошану до будь-якого виду праці, допомогти усвідомити, що все необхідне для нашого життя створюється працею кожного і всіх.

"ВИКОРИСТАННЯ РІЗНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

ВИКЛИКАЄ У НИХ ПРАГНЕННЯ "СЕРЙОЗНОЇ ПРАЦІ", БЕЗ ЯКОЇ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

НЕ МОЖЕ БУТИ НІ ГІДНИМ НЕ ЩАСЛИВИМ!" К. Ушинський

Комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу № 294 Криворізької міської ради

Трудове виховання дошкільників